Конфлікт у взаємодії учителя та учня.

Під час розв’язання педагогічних ситуацій дії вчителів часто обумовлені їхньою особистою образою на учнів. У вчителя тоді з’являється прагнення вийти переможцем у протистоянні з учнем, не переймаючись тим, як учень вийде із ситуації. Чи можливо уникнути конфліктів? Чи бувають переможці в конфлікті? Як їх розв’язати?

Що таке конфлікт?

Учневі важко щодня виконувати правила поведінки у навчальному закладі та вимоги вчителів, тому природними є  можливі сварки, образи, зміна настрою тощо. Поспішність учителя в оцінках учинку учня може бути помилковою, внаслідок чого педагогічна ситуація переходить у конфлікт.

Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів тощо.

Конфлікт надовго руйнує систему взаємин між вчителем та учнями, уводить учителя в стан стресу, внаслідок чого виникає незадоволеність своєю роботою. Такий стан посилюється усвідомленням того, що успіх у педагогічній роботі залежить від поведінки учнів. Але не можна думати, що конфлікти взагалі тільки негативно впливають на особистість і діяльність. Справа в тому, як ефективно його подолати. Відхід від конфлікту загрожує його поглибленню, тоді як прагнення його розв’язати спричиняє можливість конструювання нових відносин на іншій основі.

Типи конфліктогенних педагогічні ситуації:

• типова — це часто повторювана за тих самих обставин ситуація (запізнення та пропуски занять учнями, невиконання домашніх завдань і т. ін.);
• нетипова — ситуація, не характерна для конкретного учня чи групи (скоєння правопорушення, випадки злодійства у класі та. ін.).

Потенційно конфліктогенні педагогічні ситуації:

• ситуації діяльності, що виникають із приводу невиконання учнем навчальних завдань, позаурочної роботи;
• ситуації поведінки, що виникають із приводу порушення правил поведінки;
• ситуації відносин, що виникають у сфері емоційно­особистісних стосунків спілкування учнів і вчителів.

Особливості педагогічного конфлікту

Професійна відповідальність вчителя за педагогічно коректне розв’язання ситуації, адже навчальний заклад, у якому навчається дитина, — модель суспільства, де учні засвоюють соціальні норми та відносини між людьми.

Різниця соціального статусу, віку та життєвого досвіду учасників породжує різний ступінь відповідальності та можливостей.

Різне розуміння подій та їхніх причин учасниками (конфлікт «очима вчителя» й «очима учня» бачиться по­різному).

Присутність інших учнів під час конфлікту робить їх зі свідків учасниками.

Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов’язує його ініціювати його розв’язання.

Будь-яка помилка вчителя під час розв’язання конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, до яких долучаються інші учні.

Конфлікту в педагогічній діяльності легше запобігти, ніж успішно розв’язати.

Основні причини педагогічних конфліктів:

Учителеві складно щороку об’єктивно оцінювати суттєві відмінності кожного нового покоління учнів.

Незнання вчителем вікових психологічних особливостей вихованців. Так, підвищену критичність, притаманну підлітковому віку, вчителі найчастіше сприймають як негативне ставлення до особистості.

Консерватизм і стереотипність у виборі виховних методів і засобів.

Оцінювання учителем не окремого вчинка учня, а його особистості.

Недостатня поінформованість про мотиви учинку учня, особливості, умови життя в родині.

Учителеві складно всебічно проаналізувати ситуацію, оскільки інколи їх виникає кілька на день.

Характер особистісних відносин, що склалися між учителем та окремими учнями.

Особистісні якості вчителя, його настрій, життєві негаразди педагога.

Загальна атмосфера й організація роботи в педагогічному колективі.

Як розв’язати проблему суперечностей у взаєминах педагога з учнями?

Багато чого залежить від вибору стилю поведінки, що відповідає конфліктній ситуації. К. У. Томасом і Р. Х. Кілменном були розроблені основні найбільш сприятливі стратегії поведінки в конфліктній ситуації. «Стиль поведінки в конкретному конфлікті, — зазначають вони, — обумовлено настільки, наскільки ви хочете задовольнити власні інтереси, діючи пасивно чи активно, та інтереси іншої сторони, діючи спільно чи індивідуально».

Стиль конкуренції, суперництва можна використовувати, якщо:

• результат конфлікту дуже важливий для вас і ви робите велику ставку на своє розв’язання проблеми, що виникла;
• маєте достатню владу й авторитет і очевидно, що запропоноване вами рішення — найкраще;
• відчуваєте, що у вас не існує іншого вибору і вам є що втрачати;
• мусите ухвалити непопулярне рішення й у вас достатньо повноважень для здійснення цього кроку.

Варто мати на увазі, що цей стиль формує  почуття відчуженості.

Стиль співробітництва можна використовувати, якщо:

•  необхідно ухвалити спільне довгострокове взаємовигідне рішення, якщо кожний із підходів до проблеми важливий і не допускає однобічних рішень;
• у вас тривалі, міцні та взаємозалежні стосунки з іншою стороною;
• основною метою є набуття спільного досвіду роботи;
• сторони здатні вислухати одна одну та викласти сутність своїх інтересів, стримуючи свої емоції.

Найбільш складний, тому що він вимагає тривалішої роботи.

Стиль компромісу можна використовувати, якщо:

• обидві сторони мають однаково переконливі аргументи;
• задоволення вашого бажання має для вас не занадто важливе значення;
• ви погоджуєтеся не на задоволення інтересів кожного, а на рішення, з яким кожний міг би погодитися;
• вас може влаштувати тимчасове рішення, тому що немає часу для вироблення іншого або ж інші підходи до розв’язання проблеми виявились неефективними.

На відміну від стилю співробітництва здійснюється на більш поверхневому рівні, тому що сторони в чомусь поступаються одна одній.

Стиль відхилення можна використовувати, якщо:

• джерело розбіжностей несуттєве для вас, а тому не бажаєте витрачати на нього сили;
• знаєте, що не можете або навіть не хочете розв’язати питання на свою користь;
•  у вас бракує влади для розв’язання проблеми в бажаний для вас спосіб;
• хочете виграти час, аби вивчити ситуацію й отримати додаткову інформацію, перш ніж ухвалити будь-яке рішення;
• намагатися розв’язати проблему негайно небезпечно, тому що таке обговорення конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

Не слід думати, що цей стиль є втечею від проблеми чи ухилянням від відповідальності, він може бути своєрідним «тайм-аутом».

Стиль пристосування можна використовувати, якщо:

• найважливіше завдання — відновлення спокою та стабільності, а не розв’язання конфлікту;
• предмет розбіжності не суттєвий або вас не особливо непокоїть те, що сталось;
• уважаєте, що краще зберегти добрі стосунки з іншими людьми, ніж відстоювати власну позицію;
• усвідомлюєте, що правда на вашому боці;
• відчуваєте, що у вас недостатньо влади чи шансів перемогти.

Важливою ланкою у розв’язанні педагогічної ситуації є проведення її психологічного аналізу. Це сприяє створенню достатньої інформаційної основи для ухвалення обґрунтованого рішення. Грамотно проведений психологічний аналіз допоможе вчителеві знайти не тільки варіанти розв’язання ситуації, але й можливі шляхи запобігання чи погашення конфлікту  — найбільш оптимального для обох сторін варіанту виходу із ситуації. Уміння вчителя визначити момент можливого переходу ситуації в конфліктну, знизити опосередкованими прийомами напруженість і  контролювати ситуацію — видають у ньому професіонала.

Автор: О. В. Суходольська, гімназія «Ерудит», м. Київ

Використано інтернет-ресурс - Науково-методична література для працівників шкіл, ДНЗ та батьків - видавничої групи "Основа".