ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ УСПІШНОЇ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА.

Семінар для педагогічного колективу "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ УСПІШНОЇ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА".   24.02.2020

Практичний психолог – Ігнатова Олеся Олегівна.

План:

Теоретична частина:

1.  Психологічна характеристика особистості вчителя.

 2. Професійна самосвідомість вчителя.

 3. Стресостійкість як значуща риса особистості вчителя.

 4. Професійна відповідність (придатність) вчителя.

 5. Узагальнена професіограма успішного вчителя.

 6. Особливий стиль суча­сного педагогічного мислення.

 7. Психологічна і професійна стійкість педагога.

8. Взаємодія учителя із соціальним оточенням, адаптація його до умов  професійної діяльності.

9. Психологія авторитету учителя в учнівському колективі.

10. Успішна особистість педагога.

 

Практична частина:

1.     Стилі педагогічного спілкування.

2.     Методика «ДІАГНОСТИКА ДОМІНАНТНОГО СТИЛЮ СПІЛКУВАННЯ ПЕДАГОГА».

3.     Роз’яснення стилів спілкування.

4.     Сутність і класифікація бар'єрів спілкування. 

5.     Метод прийняття рішень. Квадрат Декарта.

6.     Вправа «Модель успішного педагога».

 

Психологічна вправа «Передача інформації».

Релаксаційна вправа «Подарунок».

«Чарівна коробочка з сюрпризом».

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ

УСПІШНОЇ ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА.

Психологічна характеристика особистості вчителя.

Педагогічна діяльність ставить високі вимоги до особи­стості її суб'єкта - вчителя.  Педагогічна (професійна) спрямованість особистості вчителя —інтерес до педагогічної діяльності і здатність нею займатися та емоційне ставлення до діяльності (любов, задоволення).

Називають такі характеристики особистості вчителя, які здатні до ефективної взаємодії у навчально-виховному процесі:

·        бачить у кожному учневі не об'єкт педагогічного впливу, а самостійну особистість, яка постійно розвивається, має право на самоутвердження, самовираження і самореалізацію;

·        уміє жити в реальному світі, об'єктивно сприймати факти, долати власні психологічні захисти;

·        орієнтується на сутнісні аспекти педагогічної ситуа­ції, її психологічні основи, здатний передбачати прямі й опосередковані наслідки своїх рішень і вчинків, вбачати у розрізнених подіях цілісну суть;

·        долає деструктивний вплив зовнішніх (організацій­них, бюрократичних, формальних) чинників на розвиток власної особистості і стосунки з учнями;

·        особисто відповідає за ситуації, що виникають, усві­домлює необхідність знати, що відбувається з дитиною, намагається їй допомогти;

·        уміє дозувати міру втручання в особисте життя учня, розрізняє проблеми, які має розв'язувати дитина і які потребують його допомоги;

·        може дозувати свою активність, оптимально розпо­діляючи увагу між усіма дітьми;

·        здатний змінюватися і змінювати середовище;

·        дбає про свій особистісний потенціал (фізичне і пси­хічне здоров'я, моральний і духовний розвиток).

Такий педагог зможе допомогти школяреві усвідомити своє «я», свою особистість, самоцінність, створити умови для вияву школярем своєї неповторності, самоідентичності; сприятиме його моральному та духовному самовираженню, творчій самореалізації дитини у школі та поза її межами. Такі зусилля стимулю­ватимуть осмислення учнями свого буття, подолання відчуття залежності від обставин, зовнішньої причинності, усвідомлення себе суб'єктами власного життя.

Гармонійність структури особистості вчителя та його успішність досягається не на основі рівномірного і пропорційного розвитку всіх якостей, а передусім за рахунок максимального розвитку здібностей, які забезпечують спрямованість його особистості. Основним компонентом структури особистості педагога є педагогічна спрямованість його діяльності, яка визначає поведінку, ставлення до професії, до своєї праці вчителя, передусім до дитини (спрямованість на прийняття особистості дитини).

Педагог має розвивати людські сили дитини, духов­ність, потреби, інтереси, цілі, ціннісні орієнтації, задатки, розум тощо. Для цього він повинен володіти потужним духовним потенціалом. Допомагаючи учням складати і реалізовувати індивідуальні життєві проекти, програми людського буття, педагог виводить дітей за межі свого «я», безпосередніх обставин, з теперішнього часу у майбутнє.

Професійна педагогічна спрямованість — суттєва озна­ка та передумова справжнього авторитету вчителя, один із найважливіших суб'єктивних факторів досягнення успі­хів у професійно-педагогічній діяльності.

Вона може бути справжньою педагогічною, формальною педагогічною та оманливою педагогічною.

Справжня педагогічна спрямо­ваність полягає у стійкій мотивації на формування особи­стості учня засобами предмета, який він викладає, на переструктурування цього предмета з урахуванням вікових та індивідуальних можливостей, на формування потреби учня у знанні, носієм якого є педагог.

Формальна педагогічна спрямованість виявляється у відсутності адекватної мотивації міжособистісної взаємо­дії, переживань за результати своєї діяльності, неврахуванні нових та індивідуальних особливостей школярів. Учитель формально виконує свою професійну роль.

Оманлива педагогічна спрямованість особистості вчи­теля хактеризується відсутністю потреби у міжособистісних контактах, байдужим ставленням до учнів, незацікав­леністю у результатах їхнього навчання, виховання і ро­звитку. Педагог не займає професійну позицію у своїй діяльності, його основні інтереси знаходяться поза сферою педагогічної діяльності.

Професійна самосвідомість вчителя.

Професійна самосвідомість (Я-концепція) вчителя ви­значає його діяльність, спосіб поведінки, систему дій, спрямованих на себе і на взаємодію з учнями.

Професійна (педагогічна) самосвідомість (Я-концепція) вчите­ля — усвідомлення вчителем норм, правил, моделі педагогічної професії, сформованість професійного кредо, концепції вчи­тельської праці; співвіднесення себе з професійним еталоном, ідентифікація з професією, очікувана оцінка себе референтними людьми; самооцінка.

Формування Я-концепції найчастіше відбувається сти­хійно, без належного методичного забезпечення і психолого-педагогічного керівництва. Учитель цілеспрямовано або неусвідомлено фіксує задоволення чи незадоволення собою та поведінкою, впевненість чи невпевненість у влас­них силах, у зв'язку з чим у нього формується цілісна Я-концепція — упевненість (невпевненість) у собі, здатність (нездатність) впоратися з непередбаченою ситуацією. Переважання в його діяльності конструктивних виходів із напружених ситуацій формує стійку позитивну Я-концепцію, а різні Я-образи несуть у собі однорідну інформацію про його професійні якості, у вчителя складається цілісна система ставлень до себе як до фахівця, який діє ефектив­но, результативно, здатний долати труднощі.

За необґрунтовано оптимістичної позитивної Я-кон­цепції вчитель ігнорує невдачі, спричинені його прорахунками, не надає особливого значення необхідності осмисли­ти, проаналізувати ситуацію, з'ясувати причини неблагополуччя. Позитивна Я-концепція з високою самооцінкою часто позбавляє вчителя потреби у саморозвитку, само­вдосконаленні, підвищенні рівня майстерності, критично­му самоаналізі. За таких умов Я-концепція педагога не розвивається. Навіть за обставин, коли факти свідчать про протилежне, його свідомість ігнорує це, акцентує увагу на супротивному.

Нерідко буває, що вчитель бачить у своїй діяльності тільки невдачі, болісно сприймає найменші помилки, свої успіхи пояснює випадковим збігом обставин, допомогою та підтримкою інпіих людей. Свідомість нав'язує йому диво­вижні інтерпретації, заперечення очевидних фактів. Замість спокійного сприйняття, осмислення, аналізу реа­лій, пошуку шляхів виходу із неблагополучних ситуацій у нього виникають страх, образи, ворожість, гнів, відчуття провини. Усе це породжує негативні Я-образи, що вплива­ють на формування негативної Я-концепції. Такий стан часто переживають молоді вчителі на початку професій­ної діяльності. Кожна педагогічна ситуація сприймаєть­ся ними як невизначена, що загрожує емоційному благо­получчю, авторитету, соціальним відносинам. Такі люди часто вороже, навіть жорстоко ставляться до себе, пере­живають страх і незручність за власні невдалі вчинки, докоряють собі за недостатню силу волі, не можуть встояти перед новими внутрішніми чи зовнішніми спо­нуками.

Найчастіше людина намагається уникати ситуацій, які викликають дискомфорт, психічну напругу, зниження самооцінки. Однак у професійній діяльності це не завжди можливо, оскільки, наприклад, між учителем і класом склалися вкрай негативні стосунки, він все одно змуше­ний проводити в ньому уроки. Трапляється, що педагогу доводиться навчати і виховувати учнів, яких йому навіть не хочеться бачити, або контактувати з деякими батьками, які збурюють у ньому негативні переживання. Проте вчи­тель не може уникати зустрічі як з такими дітьми, так і з батьками.

Я-концепція потребує постійного самопідкріплення. Досвідчений педагог не боїться діяти у нових ситуаціях, сміливо йде у будь-яку аудиторію. Перебільшені уявлення про свою досвідченість створюють враження у людей про надмірну самовпевненість. Такі фахівці діють енергійно, експресивно, нерідко здійснюють пряму комунікативну атаку, завдяки чому перемагають там, де навіть компетентні люди відчувають сумніви.

Невпевнений у собі вчитель навіть за сприятливих умов (належної професійної підготовки, високої особистісної культури) неохоче виявляє ініціативу, демонструє свою залежність від учнів, часто потакає їм. У доброзичли­вій аудиторії період хвилювання, ніяковості у вчителя минає, і він перехоплює ініціативу у взаємодії, наприклад, своєю ерудицією, іншими позитивними якостями. Якщо аудиторія не зацікавлена в інформації, має низьку комуні­кативну культуру, намагання вчителя встановити контакт з нею приречені на невдачу.

Обґрунтована оптимістична, гармонійна професійна самосвідомість зумовлює задоволення професійною діяль­ністю, конструктивне вирішення професійних проблем, унеможливлює хронічні міжособистісні суперечності та конфлікти.

Стресостійкість як значуща риса особистості вчителя.

У своїй педагогічній діяльності вчителі потрапляють у різні стресові ситуації, вирішують проблеми, пов'язані з навчанням, вихованням, перевихованням, побутовою невлаштованістю, зазнають психологічного тиску як з боку адміністрації, учнів, так і з боку батьків, пережива­ють внутріособистісні суперечності тощо. Все це вимагає наявності такої значущої риси особистості вчителя, як стресостійкість.

Адаптації вчителя до стресових ситуацій сприяє його соціально-психологічна толерантність (терпимість). Вона, як правило, притаманна досвідченим, висококваліфікова­ним, упевненим у собі фахівцям. Учителям з низьким рів­нем педагогічної майстерності характерні такі риси, як дратівливість і реактивна агресивність (відповідна реакція на який-небудь зовнішній подразник - сварка, конфлікт). Їхня нетерпимість підвищує схильність до стресу. Вона значною мірою зумо­влена стереотипами особистості, негативними установка­ми міжособистісного оцінювання, рисами характеру (агре­сивність, егоцентричність, недоброзичливість, домінантність та ін.).

Із посиленням внутрішнього локусу контролю педаго­ги з високим рівнем педагогічної майстерності легше спра­вляються із труднощами (стресами) освітнього процесу. Напротивагу, педагоги з низьким рівнем педагогічної майстерності ча­сто переживають професійні невдачі, що підвищує їх стрес-реакції, негативно позначається на внутрішній локалізації контролю над значущими подіями. Особистісні ме­ханізми стресостійкості у педагогів-майстрів мають кон­структивну спрямованість, що сприяє їхньому професій­ному зростанню і самореалізації (справжня адаптація). А механізми стресостійкості вчителів, в яких відбуваються невдачі, відображають ситуативні способи подолання стресу (перекладання відпо­відальності, уникнення ситуацій розв'язання проблем), які гальмують їхнє професійне становлення та особистий розвиток.

Без сформованої стресостійкості педагог не зможе кон­структивно виходити зі стресових ситуацій, ефективно розв'язувати професійні та життєві проблеми, бути со­ціально адаптованим.

Професійна відповідність (придатність) вчителя.

Основними психологічними характеристиками профе­сійної відповідності (придатності) педагога є схильність (придатність), готовність і включеність.

Схильність пов'язана із неспецифічними, анатомо-фізіологічними і психічними особливостями людини. Вона передбачає відсутність протипоказань щодо діяльності за типом «людина-людина» (наприклад, глухуватість), від­повідний рівень інтелектуального розвитку, емпатійність, позитивний емоційний тон (стенічність емоцій), ви­сокий рівень розвитку комунікативно-пізнавальної ак­тивності.

Така психологічна характеристика професійної при­датності, як готовність, свідчить про спрямованість люди­ни на професію типу «людина-людина», її світоглядну зрі­лість, широку і системну професійно-предметну компе­тентність, а також комунікативну та дидактичну потреби бути серед інших людей, спілкуватися з ними, відчувати взаємність.

Включеність у взаємодію з іншими людьми, у педаго­гічне спілкування передбачає легкість, адекватність вста­новлення контакту із співрозмовником, уміння стежити за його реакцією, правильно реагувати на неї, отримувати за­доволення від спілкування. Елементами її є здатність сприймати й інтерпретувати реакцію учнів у класі, аналі­зувати зорові і слухові сигнали, які надходять каналами зворотного зв'язку.

Найвища ефективність діяльності педагога можлива, звичайно, за відповідності усіх планів його індивідуально-особистісних якостей (поєднання придатності, готовності і включеності). Однак у реальному житті існують різні варі­анти їх поєднання.

Психологічний портрет вчителя утворюють індиві­дуальні якості (темперамент, задатки, статеві та вікові ха­рактеристики тощо); особистісні якості (особливості со­ціальної, моральної і духовної сфер людини; комунікатив­ні якості); статусно-позиційні особливості (статус, ролі, стосунки у колективі; діяльнісні, поведінкові показники) людини.

Найсприятливішими для педагогічної діяльності яко­стями вчителя є: емоційна стійкість, адекватна Я-концепція (висока адекватна самооцінка, задоволеність собою, прий­няття соціальних норм, адекватна взаємодія із соціумом), схильність до творчості, експериментування, професійна майстерність.

Несприятливі якості педагога: невротизм, ав­торитарні тенденції, комплекс неповноцін­ності, надмірна сензитивність (міра чутливості до явищ дійсності, що стосується особистості - термін використовується для позначення властивості темпераменту людини у психології; незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже) і гіперсамоконтроль.

Школярі найбільше цінують ті якості педагога, що де­монструють зацікавленість і повагу до них як особисто­стей, передбачають використання вчителем засобів впли­ву, які не пригнічують їхньої гідності. Суттєвою умовою успішної професійної діяльності педагога є ступінь його включеності у справи учнівського колективу, що позитив­но впливає на задоволеність школярів життям класу і на їхнє ставлення до школи загалом. Основна помилка біль­шості недостатньо кваліфікованих, малодосвідчених педа­гогів - використання ними інструментально-рольового підходу до дитини, оцінювання її особистості через призму якості виконуваних нею функцій, ігноруючи індивідуаль­но-вікові особливості учня.

Структура професійно значущих якостей особистості вчителя залежить від вікових категорій учнів, з якими він працює, та предмета, що викладає. Наприклад, у початко­вій школі, крім спеціальних педагогічних здібностей, обумовлених специфікою предмета викладання, велике зна­чення мають здібності організовувати розумову діяльність молодших школярів, взаємодіяти з ними тощо. Для вчите­ля праці насамперед необхідні технічне мислення, просто­рова уява, спостережливість, пам'ять, вправність, комбіна­торна здатність, почуття практичної доцільності. Спеціаль­ні педагогічні здібності викладача історії пов'язані з особливостями сприйняття історичного матеріалу школяра­ми, умінням вчителя бачити причинно-наслідкові зв'язки між історичними фактами, подіями, явищами, працювати на уроці з документами та картами. Для кваліфікованого учителя математики характерні широкий математичний кругозір, абстрактне мислення, математичні стиль, інтуї­ція і пам'ять, просторова уява, обчислювальні здібності та інші якості.

Узагальнена професіограма успішного вчителя містить такі блоки якостей:

1.     педагогічна спрямованість особистості (любов до ді­тей, психологічна готовність до вчительської праці, психо­логічно-педагогічна культура тощо);

2.     особливості пізнавальної сфери педагога (педагогіч­на і психологічна спостережливість, здатність довільно концентрувати і розподіляти увагу; творча спрямованість уяви; логічність мислення, здатність переконувати, чуття нового, гнучкість розуму; культура мовлення, багатство словникового запасу тощо);

3.     педагогічний вияв емоційно-вольової сфери, вираз­ність і прозорість почуттів, «сердечність розуму» (здат­ність свідомо керувати емоціями, регулювати свої дії, по­ведінку, володіти собою; терплячість, самостійність, рішучiсть, вимогливість, організованість і дисциплінованість);

4.     характерологічні і типологічні особливості педагога (сила, врівноваженість і рухливість нервово-психічних процесів; комунікативність; педагогічний оптимізм, гу­манність; об'єктивність в оцінюванні учнів і самооцінюванні; схильність до громадської діяльності);

5.     протипоказання до педагогічної роботи (дисгармо­нійна Я-концепція, виражена неврівноваженість, піддат­ливість гнітючим настроям, підвищена дратівливість; де­фекти мови, органів слуху і зору; серцево-судинні захво­рювання; акцентуації характеру, неврози, психози тощо).

Центром структурно-ієрархічної моделі особистості вчителя є такі професійно значущі якості, як: педагогічна цілеспрямованість, мислення, рефлексія, такт. Кожна з них становить комбінацію елементарних і специфічних особистісних властивостей, які формуються у діяльності, спілкуванні, певною мірою залежать від спадкових за­датків.

Учитель повинен на всіх уроках, у кожному своєму вчинку вбачати не тільки безпосередній зміст, а й безліч різнопланових контекстів, водночас усвідомлюючи своє педагогічне надзавдання. Його дії матимуть ефект, якщо регулярно включатиме учня в активну діяльність, допома­гатиме йому бути суб'єктом цієї діяльності. Не переакцентувавши свою діяльність з авторитарної (об'єктної) педаго­гіки на педагогіку співробітництва (суб'єктну), учитель потраплятиме в пастку авторитаризму.

Успішне розв'язання вчителем педагогічного завдання відбувається завдяки розвиненому професійному мислен­ню, характерна особливість якого виявляється у яскраво вираженому практичному спрямуванні. Педагогічне ми­слення забезпечує аналіз конкретних педагогічних ситуа­цій і перспектив їх розвитку, постановку проблем у кон­кретних умовах діяльності, створення планів їх розв'язан­ня, регулювання процесу здійснення запланованого, оцінку одержаних результатів.

Важливо, щоб учитель володів особливим стилем суча­сного педагогічного мислення, основними ознаками якого є:

1.     об'єктивність — неупередженість в аналізі освітніх процесів, відсутність схильності розглядати події крізь призму власних інтересів і потреб;

2.     активність — інтелектуальна ініціатива (прогнозу­вання, планування, розв'язання проблемних ситуацій, планування дій, що змінюють ситуацію, спрямовують її розвиток тощо);

3.     різнобічність — орієнтація на всі аспекти проблеми, аналіз ситуації в різних проекціях і площинах, мисленнєвий експеримент;

4.     критеріальність — визначеність, структурованість педагогічного мислення, його «поняттєва забезпеченість»;

5.     інтегративність — розгляд кожного факту, явища, си­туації в контексті провідних зв'язків, стійких або ситуатив­них відносин, побудова гнучких інтегративних моделей;

6.     системність — спрямованість на формування систем­ного уявлення про педагогічний об'єкт, з'ясування його структури і зв'язків, відсутність еклектичності;

7.     комплексність — уміння долати міжпредметні бар'є­ри, орієнтуватися на міждисциплінарне пізнання і пере­творення педагогічної дійсності;

8.     вірогідність — розуміння відносності розгляду педа­гогічних явищ, усвідомлення того, що вони реалізуються не лінійно (як закон), а вірогідно (як тенденція);

9.     ієрархічність — охоплення не лише загальної суті, але і структури педагогічних явищ, вмотивоване рангування їх елементів;

10.                        домінантність — спрямованість на виокремлення го­ловного в сукупності педагогічних явищ, у зв'язках між ними;

11.                        перспективна спрямованість — врахування перспек­тиви, що надає сенсу вчинкам і діям, єдиної логіки діяль­ності вчителя;

12.                        аналітичність — з'ясування суті подій, забезпечення точності і чіткості їх розгляду;

13.                        логічна строгість, несуперечливість — відсутність спотворень, зміщень смислів і значень у побудові мисленнєво-мовленнєвих моделей, недопущеність типових логіч­них помилок, вербальної агресії;

14.                        критичність і самокритичність — здатність об'єк­тивно, неупереджено розуміти себе самого, уникати педа­гогічних помилок.

Педагоги часто переживають страх перед можливими труднощами, спричиненими нововведеннями у своїй діяль­ності. Зовні ці бар'єри проявляються у захисних висловлю­ваннях («Усе це загальні слова»; «Це у нас уже було»; «З цього нічого не вийде»; «Це потребує доопрацювання»; «Є й інші пропозиції»).

Уникнення та подолання антиінноваційних бар'єрів за­безпечують психологічна і професійна стійкість педагога - здатність зберегти і використати цінний педагогічний досвід як необхідну основу пропонованих інновацій, прагнення конструктивно розв'язувати проблемні педагогічні си­туації.

Основним механізмом забезпечення психологічної стійкості педагога є творча особистісна рефлексія, яка створює систему нових життєвих орієнтирів. Сприяючи раціональному вибору оптимальної поведінки у проблемній ситуації, рефлексія стимулює її осмислення та усвідо­млення, визначаючи особистісний смисл події.

Педагогічна готовність до інноваційної діяльності за­безпечується особистісним і професійним вдосконаленням учителя, працею над ствердженням свого «Я», вірою у непов­торну індивідуальність дитини, бажанням допомагати їй у розвитку, створюванням сприятливої моральної та со­ціально-психологічної, духовної атмосфери для творчої взаємодії, саморозвитку особистості педагога і школяра.

Взаємодія учителя із соціальним оточенням, адаптація його до умов  професійної діяльності.

У своїй діяльності учителеві доводиться постійно взає­модіяти із різними соціальними групами, які здійснюють на нього тиск, що спричинює конфлікт, за амбівалентності цих груп. Педагогу доводиться адаптуватися до різних соціально-психологічних умов, перебуваючи під впливом вимог груп із протилежними ціннісними орієнтаціями. Зо­крема, такими соціальними групами, що найбільше впли­вають на діяльність педагога, є:

а) адміністрація школи, яка зацікавлена у вчителях з яскравою індивідуальністю, які водночас були б слухняни­ми виконавцями, що дотримуються загальної стратегії шкільного життя;

б) методисти, які дбають, щоб учителі працювали нат­хненно, з ентузіазмом, максимально розкриваючи і реалі­зовуючи свій потенціал, і одночасно, щоб їхня діяльність відповідала загальнопедагогічним нормам, методичним вимогам;

в) колеги по роботі, які зацікавлені в тому, щоб інший педагог був компетентним, володів майстерністю, але не вступав з ними у конкурентні стосунки, оскільки це може завдати шкоди їхньому авторитету;

г) батьки, які вимагають підвищеної уваги до своєї дити­ни (щоб учитель її «виправляв», «перевиховував», «змушу­вав виконувати те, що потрібно»), а також щоб її берегли;

ґ) учні, які хочуть навчатися, отримувати знання, на­бувати досвіду міжособистісної взаємодії, але не менше часу приділяють улюбленим справам, розвагам, прогулян­кам тощо.

На діяльність учителя також чинять вплив прагнення самореалізуватися у професійній діяльності, потреби та ін­тереси його сім'ї, особисті захоплення, прагнення до неза­лежності від чужих думок і бажань, що змушує робити ви­бір між цінностями різних еталонних груп. Для подолан­ня внутрішніх суперечностей йому доводиться знижувати рівень внутрішнього конфлікту, ігноруючи деякі альтер­нативи.

Педагог не тільки об'єкт соціального тиску, оскільки може приймати або ігнорувати зовнішні очікування, зне­цінювати їх або підпорядковувати їм свою поведінку. Вхо­дженню вчителя в соціальні групи сприяють такі стереоти­пи поведінки:

·         сором'язливість і скромність, підкореність обов'язку і наказам, готовність за необхідності визнати свою провину;

·         репрезентація залежності від інших, звернення до них за допомогою, схильність некритично вірити;

·         прагнення до злагоди, поступливість, готовність відповідати взаємністю;

·         намагання бути корисним людям, швидко приходи­ти на допомогу, брати відповідальність на себе.

За певних обставин збереження автономії педагога над­то важливе, адже буває, що соціальне оточення задає такі вимоги, які людина не може виконати, не відчувши при цьому особистісних втрат. Тому вчителю залежно від конкретної ситуації слід проявляти терплячість та рішучість, свідомо керуючи емоціями і поведінкою, залишатись об'єктивним і неупередженим у будь-яких обставинах.

Психологія авторитету учителя в учнівському колективі.

У педагогічній діяльності учителя одне з провідних місць займає авторитет - ставлення уч­нів до вчителя, яке завжди емоційно забарвлене.

Авторитет багатьох учителів ґрунтується на глибоких знаннях свого предмета, інтелектуальних, емоційно-мо­ральних, духовних і професійних якостях. Це дає їм змогу виконувати свої педагогічні функції на високому рівні май­стерності, встановлювати конструктивні і доброзичливі стосунки з учнями, реалізовувати владу свого авторитету.

Учитель може використовувати також статусно-рольову, педагогічну владу. Тоді їх високий і незаперечний авто­ритет ґрунтується на високій і неухильній вимогливості, яка унеможливлює будь-які поблажки. Часто це супрово­джується стандартним проведенням уроків, уніфіковани­ми навчальними завданнями для всіх учнів, суворим пока­ранням за слабі знання, порушення дисципліни. Низькі бали, покарання тримають у напрузі клас, змушують школярів тривожно чекати на кожен черговий урок. Авторитет влади такого вчителя-адміністратора працює на високу ус­пішність і дисципліну. Однак ігнорування індивідуального підходу до дітей, їхніх потреб та інтересів, небажання розу­міти своїх учнів шкодить утвердженню його авторитету.

Також знижують авторитет педагогів панібратство, на­магання зав'язати приятельські стосунки з учнями, які ча­сто люблять таких вчителів, але не завжди їх поважають.

Педагогічно непродуктивним є авторитет вчителя - «ак­тора», який прагне справити на учнів яскраве враження, захопити собою. Такі вчителі багато фантазують, приділя­ють надмірну увагу своїй зовнішності, неприховано ми­луючись собою. Учні, загалом позитивно оцінюючи їх охайність, часто іронічно, а то й з обуренням ставляться до багатьох неприродних елементів їхньої поведінки.

Учитель, який не здобув справжнього авторитету, не може розраховувати на віру, повагу та сприйняття його вказівок, настанов, порад і побажань учнями.

Найскладніше психологічне завдання педагога поля­гає в оптимізації власного внутрішнього світу, подоланні слабкості власної Я-концепції, розумінні схильності до по­будови неоптимального психічного захисту. Розвинена особистість цілковито реалізує свої індивідуальні можли­вості, вступає у відкриті, не ускладнені недоцільним захи­стом стосунки, самоактуалізує себе. Учитель повинен умі­ти поважати себе, вірити в унікальність власної особисто­сті, не зосереджуватися на своїх негативних якостях, рівноправно взаємодіяти з оточенням.

Успішна особистість педагога.

Однією з найважливіших задач сучасної освіти в начальних закладах є формування і розвиток успішної особистості педагога.

Важливими складовими даного процесу є творчі здібності, які розглядають в двох аспектах: процесуальному і потенційному. У процесуальному аспекті формується здатність людини до виконання певних дій, наявність у неї відповідних навичок і вмінь, що передують досвіду. У потенційному аспекті важлива увага повинна приділятися формуванню переважно мотиваційних якостей (наявності бажання виконувати відповідну дію) і особистісних якостей (впевненість у собі, у своїх педагогічних здібностях), необхідна наявність певного рівня емоційної саморегуляції.

Досліджуючи процес становлення, розвитку і формування творчого потенціалу особистості педагога, ми можемо виділити такі фактори, які суттєво впливають на особистість і відіграють значну роль у тих змінах, що відбуваються з нею.

Це мотивація діяльності і пізнавальна активність - тільки та людина достойна займатися педагогічною діяльністю, яка постійно опановує нові знання і прагне використовувати їх у практичній діяльності. Здатність до критичного аналізу - саме за умов постійної саморефлексії, загального і професійного аналізу діяльності майбутній педагог може розвивати і збагачувати свій потенціал, шліфувати свою майстерність. Самооцінка - є одним з найважливіших показників професійної успішності, бо тільки за умови адекватної самооцінки молодий спеціаліст зможе працювати за моделлю «рівний - рівному» і здійснювати виховний вплив на учнів. Дисциплінованість - тільки вимагаючи постійно від себе дотримання певних правил і норм, педагог зможе навчити своїх учнів дотримуватися тих вимог, що висуває професія, і познайомить їх з умовами життя людини в суспільстві, навчить не пасувати перед проблемами і труднощами, а успішно вирішувати їх, що є запорукою успіху і самореалізації молодої людини в сучасному суспільстві. Важливим фактором можна назвати цілеспрямованість. Уміння ставити перед собою значні цілі, поетапно розв'язувати задачі, досягаючи практичних результатів, допомагає фахівцю бачити перспективу власного інтелектуального і професійного вдосконалення і спланувати розвиток своїх вихованців, чітко визначивши, що, як і за допомогою яких засобів він хоче їм дати, чому навчити, як виховати. Високі естетичні, морально-етичні, загальнолюдські цінності характеризують особистість майбутнього педагога як еталон, зразок, на який можуть орієнтуватися учні, працюючи над розвитком власної особистості. Толерантність, вміння не тільки висловлювати власну думку, але й з повагою поставитися до думки іншого - одна з характеристик самодостатньої особистості, яка є достойним членом суспільства і може гідно себе поводити з іншими людьми. Гнучкість мислення допомагає знайти вихід з будь-якої ситуації, практично використати той власний досвід, який буде доцільним при вирішенні даної проблеми. Образність мислення не тільки дає можливість створювати щось принципово нове, але й допомагає шукати нестандартні підходи і нетривіальні шляхи вирішення будь-яких завдань. Впевненість у собі допомагає людині, яка безпосередньо займається педагогічною діяльністю, реалізувати свій професійний потенціал і в певній мірі впливати на своїх учнів. Оптимізм допомагає в найскладніших педагогічних ситуаціях не втрачати віри в кінцевий результат і робити все, щоб в повній мірі вжити ефективних заходів, результативність яких може проявитися й через досить тривалий час. Здатність правильно визначати проблему, шукати оптимальні шляхи щодо її вирішення допоможуть молодому педагогу відчути, що педагогічна діяльність - досить тернистий шлях і впевнено по цьому може крокувати лише той, хто не опускає руки перед труднощами.

Отже, усвідомлення даних факторів, розвиток і вдосконалення особистості за цими напрямками сприяє формуванню всебічно розвинутого фахівця, успішного педагога, здатного до самовдосконалення, творчого вирішення проблем і практичної реалізації своїх знань та здібностей у педагогічній діяльності.

Ушинський писав: «Учитель живе доти, доки вчиться, як тільки він перестає вчитися, в ньому вмирає вчитель». Отже, кожен педагог, прагнучи досягти професійної досконалості, повинен виробляти професійні вміння, оволодівати сучасним інструментарієм навчання і виховання особистості, а для цього він повинен постійно вдосконалювати і поповнювати той багаж знань, який отримає в навчальному закладі.

Професіоналізм і майстерність тільки тоді стануть постійними його супутниками, коли він спрямовує свою діяльність на гармонійний розвиток, постійно працює над удосконаленням своїх здібностей, інтелекту, пам'яті, мовлення, набуває практичних навичок у розгляданні і аналізі проблем з різних точок зору, наполегливо працює над виробленням власного стилю діяльності, розвиває ініціативність, поліпшує і збагачує свій креативний потенціал - все це сприяє успішній самореалізації особистості.

Мета навчання на сучасному розвитку суспільства полягає в тому, щоб навчити людину розвиватися далі без допомоги учителя і зайняти достойне місце в сучасному житті.

Крім того, компетентний та успішний педагог у співпраці з учнем допомагає йому:

1.     знаходити, вибирати, самостійно створювати особистісні засоби, необхідні для досягнення життєвих цілей (вміння планувати свою діяльність, розподіляти власні зусилля, вмотивовувати себе);

2.     оволодіти культурою саморегулювання поведінки і діяльності, вмінням порівнювати свої цілі, засоби, дії та результати, враховувати конкретні умови; культивувати почуття впевненості в успіху, виробляти внутрішню лока­лізацію контролю;

3.     стати суб'єктом мотиваційної саморегуляції (оволо­діти здатністю до вольового зусилля у подоланні зовнішніх і внутрішніх перешкод, вміти приймати рішення, реалізо­вувати намір, оцінювати результати, осмислювати свою поведінку, діяльність, вчинки та дії), перетворювати намір на дію, ідеальне на реальне, можливе на дійсне, мету на результат;

4.     опанувати культуру рефлексії (самооцінювання, самодіагностування, самокорекції);

5.     оволодіти вмінням постійно фіксувати, відтворюва­ти індивідуальний духовно-психологічний досвід, здій­снювати вибіркову активність, створювати духовно-психо­логічну основу для нових життєвих цілей.

Зацікавлений у розвитку своїх учнів, висококва­ліфікований, досвідчений та успішний педагог створює ситуацію взаємозацікавленості, взаємоприйняття переживань, бажань, прагнень. Щирий обмін думками - найкоротший шлях до душі учня. За таких стосунків учителю значно легше обговорювати, моделювати процес пошуку учнем засобів досягнення значущих цілей, оцінювати його духовно-психологічні потенції, рівень розвитку активно­сті, задатків та досвіду. Здобувши позицію відповідально­го значущого партнера, вчитель може висловлювати поба­жання, вимагати від учня відповідальності. Він завжди повинен вірити у творчі сили і можливості учня, досягнення ним значущого результату, поступово уступаючи школяреві ініціативу в реалізації учительських планів. Усе це актуалізує виховну роль особистісних якостей педагога.

Особистісні якості педагога по-різному виявляються у педагогічній діяльності та педагогічному спілкуванні. Особистість педагога розглядається в соціально-психоло­гічному і професійно-педагогічному аспектах. Соціально-психологічними характеристиками педагога є цілеспря­мованість, науковий світогляд, громадянська позиція, патріотизм, любов і повага до дітей, педагогічний такт, товариськість, адекватна самооцінка, самовладання; професійно-педагогічними — рівень фахово-теоретичної методичної та практичної підготовки. Педагог має характеризуватися освіченістю, відданістю вихованню дітей, обізнаністю з особливостями та проявами у житті дитячої психології. На користь справи працюють його енергій­ність, доброта, почуття гумору, вимогливість, однак недопустимі злопам'ятність, вимогливість, прискіпли­вість тощо. Успішному вчителю-професіоналу повинні бути прита­манні такі риси: цілеспрямованість, наполегливість, працьовитість, скромність, спостережливість, дотеп­ність, артистичність натури, здатність до емпатії (розу­міння психічного стану учнів, співпереживання), потре­ба в соціальній взаємодії, висока загальна культура, педагогічна майстерність тощо. Не менш важливі педаго­гічні ерудиція, мислення, інтуїція, імпровізація, спосте­режливість, оптимізм, педагогічна спритність, передба­чення і рефлексія.

Загалом педагог має бути достатньо розвиненою зрілою особистістю, повноцінним «я». Тільки такий учитель зможе успішно брати участь у розв'язанні складних духовних, моральних, соціальних і психологічних проблем особисто­сті учня.