Гра на користь: шість ідей для згуртування однокласників.

Ігри для знайомства в дитячому колективі

Із початком нового навчального року хтось із дітей вперше потрапить до класного колективу, а хтось опиниться у вже знайомому оточенні. Але у будь-якому випадку всім доведеться шукати спільну мову з однолітками. Тож учителю необхідно зробити так, щоб діти раділи новим обличчям у колективі та швидко запам’ятали один одного. Як можна згуртувати учнів, щоб створити атмосферу довіри та невимушеності?

Звісно, у пригоді стануть ігри для знайомства! Вони ще називаються «криголами». Це прості, але ефективні прийоми, які допоможуть дізнатися про однокласників дещо нове та створити гарний настрій. 

Ігри для знайомства корисні не лише для першачків: їх можна застосовувати і в п'ятому класі, коли учнів після закінчення початкової школи наново об’єднали у класи, або коли до класу прийшов новенький.

Тож якщо ви бажаєте, щоб учні вашого класу швидше здружилися, використайте ігри, описані в цьому матеріалі!

Чарівні пензлі

Застосуємо трохи магії. Що треба зробити? Вчитель заздалегідь пише конкретні імена на чистих аркушах паперу кремом або безбарвним клеєм. Далі під час уроку він показує дітям такий аркуш – нібито нічого незвичайного – і кладе його на стіл. А ось далі починаються чари. Притрушуємо аркуш кольоровим порошком, який за кілька секунд змітаємо «чарівним» пензлем. Тепер, якщо подивитися на аркуш, можна прочитати чиєсь ім'я. Коли дитяче здивування вщухне, запропонуйте підвестися учням, яких звуть так само.

У чому секрет успіху? Імена, які були на аркушах, діти, ймовірно, запам’ятають, адже те, що викликало подив та захоплення, згадати легше. 

Снігова куля

Гра, яка дозволить дізнатися ім’я та вподобання дітей. У великих класах можна об'єднати учнів у групи. Перший учень називає своє ім’я та захоплення, назва якого починається з першої літери імені. Другий учень повторює ім'я та уподобання першого, і лише потім розповідає про себе. Наприклад, «Костя, книжки», «Тетянка, танці». Третій дитині потрібно повторити вже 2 імені та 2 хобі чи вподобання учасників. Останній учень повинен напружити пам'ять та назвати всі імена та улюблені справи дітей класу. Ведучий може поміняти гравців місцями, щоб учні запам'ятовували одне одного, а не послідовність імен.

Можна пожвавити гру, запропонувавши наприкінці відгадати, кого з однокласників називає вчитель. Наприклад, щоб відповісти на запитання «Хто обожнює вареники на вечерю» або «Хто любить крутити спінер», дітям потрібно згадати ім'я того, про кого йдеться. Або можна створити спільне «павутиння дружби», коли учні знов по черзі розповідають про своїх однокласників те, що тепер знають, перекидаючи один одному клубок ниток: «Я знаю про Машу, що вона ненавидить манну кашу», «Я знаю про Сашка, що він займався самбо». В результаті всі гравці об'єднані інформацією один про одного.

У чому секрет успіху? Така гра не тільки знайомить дітей, а й чудово розвиває в них пам'ять та увагу!

Знайди власне місце

Ця гра має декілька різновидів, обирайте той, який більше сподобається:

• учитель пропонує дітям об'єднатися в команди, знайшовши в класі своїх тезок, або, якщо їх немає, увійти до групи «Розмаїття». Далі діти повинні дати назву своїй команді та зробити коротку презентацію про те, які вони – Оленки, Михайлики, Софійки;
• учні сідають колом. Хто-небудь із дітей говорить: «Я люблю ось таку музику». Ті, хто розділяє ці інтереси, повинні підсісти до нього. Потім інший гравець каже: «Я люблю жуйки». Любителі жуйок підбігають до цього учня та формують команду. Групи можуть бути утворені за кольором одягу чи волосся, за смаками та захопленнями;
• діти сідають за парти. Вчитель говорить: «Нехай поміняються місцями ті, хто...». Щоразу він називає нову ознаку – «…ті, хто має вдома кошеня», «…ті, хто любить пиріжки», «…ті, хто любить грати у футбол більше, ніж у комп’ютерні ігри». Після слів учителя діти, про яких йдеться, повинні зайняти інше місце;
• учитель малює на підлозі лінію, розділяючи нею клас на дві частини. Далі він перелічує різні ознаки, наприклад: «Нехай праворуч стануть ті, хто любить малювати» або «Нехай ліворуч стануть ті, чиє ім'я починається на голосний». Діти, якщо їх стосується названа ознака, повинні швидко, не зіткнувшись, перебігти на потрібний бік кімнати. Інакше вони залишаються на протилежному боці. Учні, які зіштовхнуться, вибувають із гри.

У чому секрет успіху? Будь-який різновид цієї гри підходить молодшим школярам, які ще важко втримують увагу та не можуть довго сидіти на місці. Така гра вчить спілкуватися одночасно з великою кількістю людей, дозволяє учням дізнатися багато нового про друзів і виявити спільне з ними, не боятися висловлювати власні думки. А ще тренує дитячу уважність та швидкість мислення, і допомагає навчитися визначати лівий і правий бік.

Відправимо посилку

Усі гравці стають або сідають колом, щоб було видно кожного, і починають відбивати долонями та стопами ритм: «хлоп-топ-я-ти, хлоп-топ-я-ти». Далі замість «я» перший учень називає своє ім'я, а замість «ти» – посилку – ім'я будь-якого іншого гравця. Тобто виходить приблизно так: «Хлоп-топ-Коля-Оля, хлоп-топ-Маша-Саша, хлоп-топ-Юра-Галя». На якомусь етапі ритм прискорюється, і всі починають підказувати, що зараз треба сказати, а потім ще когось й обрати! Бо чим швидшим стає темп, тим важче вимовити навіть власне ім’я. 

У чому секрет успіху? Ця гра допоможе запам'ятати імена однокласників, а також тренуватиме відчуття ритму, швидкість реакції та уважність.

П’ять речей

Діти стають у пари та за п'ять хвилин жестами показують одне одному п'ять найважливіших для себе речей. Потім кожен із пари розповідає те, що зрозумів. Потрібно зробити це якомога цікавіше, можна не лише говорити, але й намалювати щось про партнера. Форму можна залишити на розсуд учасників.

Важливі речі можуть бути будь-якими: мої улюблені іграшки або смаколики, найстрашніші для мене жахіття. 

У чому секрет успіху? Гра не лише лише розкриває творчі нахили дітей, але й вчить бути уважними до однолітків.

Кельтське колесо

Гра для старшокласників. У давніх кельтів була легенда, згідно з якою всіх людей за психологічними рисами можна поділити відповідно до сторін світу. Люди справи та дії – з півночі; ті, хто любить теплі стосунки і комфорт в групі – з півдня; поціновувачі порядку, точності, дисципліни – із заходу; люди творчості, генератори ідей – зі сходу. Запропонуйте учням віднести себе до певного типу, презентувати свої сильні сторони та поміркувати про розвиток необхідних якостей. Час на підготовку завдання – не більше 10 хвилин.

Мета кожної групи – презентувати себе, розказати про чесноти і якості своєї сторони світу та пояснити, навіщо їй потрібні представники інших груп, інші сторони світу. Запропонувати власний варіант того, як найкраще поділити обов'язки, як вирішувати спільні завдання. Наприкінці такого знайомства вчитель питає у кожної сторони світу, яка ще сторона, крім вже визначеної, є в кожному з них. 

Що робити, якщо в класі не вистачає представників якоїсь групи (найчастіше це захід)? Зверніть увагу дітей на те, що грати неповним складом не вдасться – ми не зможемо отримати повну картину світу. Тоді пропонуємо учням, які помітили у собі риси відсутньої частини кельтського колеса,  утворити необхідну групу і виконати завдання.

У чому секрет успіху? Школярі вчаться і себе презентувати якнайкраще, і бачити позитивне в інших, і розуміти, чим вони можуть бути корисними для людей. Отже, гра вчить взаєморозумінню та пошуку переваг у розмаїтті.

А які прийоми застосовуєте ви, щоб згуртувати учнів у класі?

Добірка цікавих вправ для розвитку дитячої уяви.

Цікаві вправи для розвитку уяви дітей.

Альберт Ейнштейн вважав, що «уява важливіша за знання. Знання обмежені, тоді як уява охоплює весь світ, стимулюючи прогрес, породжуючи еволюцію». 

Чому так важливо розвивати уяву дитини? Бо це – фундамент наочно-образного мислення, від якого безпосередньо залежить рівень творчості. А ще дитина з гарною уявою має чудову пам'ять, гнучкий розум, краще фокусується на завданнях і генерує нестандартні ідеї. Ми підготували добірку цікавих ігор та вправ, що прокачають уяву ваших вихованців! 

Озвучування відео

Перегляньте разом із дітьми короткометражний мультфільм без звуку. Однак перед цим розподіліть між учням ролі та персонажів, яких потрібно озвучувати. Коли дитина побачить на екрані свого героя, вона має одразу ж вигадати репліку. Вправа розвиває винахідливість та вміння швидко думати. Можна ускладнити завдання, закріпивши за одним персонажем кількох учнів: частину реплік вигадує одна дитина, частину – друга. Це буде весело для учасників та спостерігачів гри. 

Казки навпаки

Казки для дітей стануть цікавішими, якщо звичний сюжет дещо змінити. Наприклад, усі знають історію Колобка. А що, якщо б бабуся зліпила його не з тіста, а з глини? Мабуть, тоді його прогулянка лісом була б безпечнішою, а звірі вже не здавалися б такими страшними. Може, варто поміняти місцями персонажів у казці «Червона шапочка», де добрі герої стануть злими, а злі – добрими. Що дивнішою буде розповідь, то краще вона розвиватиме уяву та зв'язне мовлення школярів. 

Намальована музика

Увімкніть дітям класичну музику з яскраво вираженим характером. Доки вона лунатиме, попросіть учнів закрити очі та уявити, про що мелодія. Далі всі мають зобразити свої відчуття фарбами/олівцями на папері. Для цієї арт-терапії чудово підійде музика «Пори року» Вівальді («Червень») або уривок із увертюри «Руслан і Людмила» Глинки. Можна обрати будь-яку мелодію, але без слів, щоб вони не нав'язували дітям свої образи. 

Фантастичні гіпотези

Запропонуйте дітям скласти магічне запитання за шаблоном «що було б, якби + іменник + дієслово?» та вигадати відповідь. Наприклад, «що було б, якби море співало/коти літали/квіти говорили?». 

Можна полегшити дітям завдання. Для цього вчитель має завчасно підготувати 10 карток: 5 – з іменниками (наприклад: лампа, праска, шоколад, телефон, хом'як), а ще 5 – з дієсловами (наприклад: літати, винаходити, мріяти, дружити, танцювати). Діти мають самостійно обрати картки та поєднати їх із запитанням «що було б, якби…?». Ця гра покращує фантазію дітей, оскільки вони вчаться дивитися на звичні речі по-новому. 

Буріме

Буріме – класична літературна гра для розвитку уяви та мислення. Дітям потрібно дати готові римовані слова, з якими вони мають скласти невеликий вірш. Наприклад, квіти – діти, гілка – білка, листочок – місточок, співають – грають. Можна подати слова у вигляді готової картки-шаблону, щоб виконання вправи приносило більше задоволення та надихало на творчість. 

Вигадати назву та опис

Привчайте дітей бути уважними та спостережливими. Наприклад, можна запропонувати учням вигадати назву для абстрактної картини видатних художників та якомога детальніше описати, що саме на ній зображено. Тренувати уяву допоможе опис будь-яких речей: картин, фотографій, їжі, музики, скульптур і т.д. Ходіть із дітьми в музеї та детально роздивляйтесь експонати, обговорюйте їх. Вивчення будь-якого виду мистецтва може надихнути дітей на нові ідеї. 

Тест на уяву

Правила цієї вправи доволі прості. Дітям потрібно обрати будь-який предмет та вигадати якомога більше способів для його практичного використання. Наприклад, як можна використати маленький контейнер з-під іграшки «Кіндер»? Він чудово підійде для зберігання навушників, перстня, пари сережок тощо. Дитяча уява не має меж, тож навіть для себе ви можете зробити відкриття, почувши ідеї вихованців школи. 

Асоціації

Запропонуйте дітям записати на аркуші паперу у стовпчик назви 10 будь-яких предметів. Далі діти мають навпроти кожного слова написати те, з чим асоціюються ці речі. Може, годинник нагадує книгу «Аліса в країні див»? Чи м'яч асоціюється із тим, як учень минулого тижня забив гол та врятував команду від поразки? Утім, діти не мають зосереджувати увагу виключно на очевидних паралелях. Розкрити можливості фантазії допоможуть лише нестандартні асоціації, навіть неіснуючі.  

Таємне інтерв'ю

Ця вправа допоможе учням на деякий час стати журналістами, але незвичайними. Потрібно підготувати коробку із назвами предметів (не людей, а саме предметів), у яких необхідно взяти інтерв'ю (іграшковий ведмедик, глобус, піраміда Хеопса, літак, гітара, ноутбук, вікно тощо). Далі двоє учнів сідають навпроти одне одного, журналіст дістає із ящичка назву «респондента», показує всім аркуш. Гра почалася. Журналіст має вигадати дивні запитання, а «предмет» відповідати. Завдання розвиває уяву і навчає дітей моделювати поведінку. 

Тож станьте для своїх вихованців другом, із яким світ стає цікавішим і повним загадок: складайте з ними вірші, вигадуйте історії, ходіть із класом в галереї чи музеї та обговорюйте побачене. Як знати, може саме дитина з вашого класу в майбутньому подарує світові нові відкриття!

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal

Як створити ситуації успіху на уроці.

Добірка ситуацій успіху, що відновлюють мотивацію дітей до навчання.

Ситуацію успіху можна сміливо називати джерелом внутрішньої енергії дитини, що допомагає їй з ентузіазмом долати труднощі та мотивує на навчання. Головний лозунг такої моделі навчання: успіх у навчанні сьогодні – успіх у подальшому житті. 

Навіщо створювати ситуації успіху на уроках? Бо від них залежить результативність занять: школярі надихаються власними успіхами та стаюбть більш впевненими у власних силах, перестають боятися публічних виступів, стають ще допитливішими та відчувають емоційне задоволення. Ще такий підхід корегує тривожність дітей, їхню невпевненість і самооцінку, розвиває ініціативність учнів та створює сприятливий психологічний клімат у класі. Переваг безліч! Саме тому ми підготували добірку дієвих моделювань ситуацій успіху на уроках. 

Хваліть своїх вихованців

Найпотужніший інструмент, який має вчитель для мотивації учнів – похвала. Однак його потрібно правильно використовувати: суцільні дифірамби лише змушують сумніватися у щирості педагога та знецінюють похвалу. Коли педагог має у своїй скарбничці слова для підтримки учнів, це допомагає їм:

• подолати невпевненість («ми вже проходили цей матеріал, тож контрольна не буде для вас складною», «ми всі діємо та шукаємо способи, бо лише так може щось вийти», «люди навчаються на своїх помилках та шукають інші шляхи вирішення проблем»);
• налаштуватися на позитивний результат праці («я вірю, що вам усе вдасться»);
• радіти навіть незначним успіхам («у тебе не зовсім вийшло написати твір, однак ти чудово розкрив образ і характер головного героя», «найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...», «найкраще тобі вдалося...», «у тебе сьогодні вийшло краще, ніж учора»).

Як часто варто хвалити? Однозначної відповіді немає, оскільки вчителі мають шукати індивідуальний підхід до кожної дитини: одних учнів похвала спонукає до досягнення нових вершин, а інших – демотивує. Це потрібно враховувати!

Оскільки школярі прагнуть самоствердитися не лише в очах учителя, а й серед однолітків, було б непогано зробити таку модель успіху традиційною: щоразу всім класом зустрічати оплесками переможця шкільного конкурсу, олімпіади чи будь-яких інших змагань. Така підтримка сприятиме тому, що дитина отримуватиме більше задоволення від навчання і намагатиметься повторити успіх знову і знову. 

 

Ефект Розенталя

Цей прийом ще називають ефектом навіювання. Суть полягає у тому, що вчитель має якомога сатіше говорити учням: «Ви зможете». Колектив теж має підтримувати кожного та кожну фразою: «Ти зможеш!». І, звісно, самі діти перед роботою над завданням мають подумки собі нагадати: «Так, я зможу». Покажіть дитині, заради чого чи кого потрібно виконати завдання: «Твоїм друзям потрібна допомога. Я вірю, що разом ви зможете впоратися». Це навіювання додаватиме школярам сил та натхнення, що допоможе виконати навіть складні види робіт.

Прийом «Еврика»

Головна цінність цього прийому полягає у тому, що педагог створює ситуацію, де учень самостійно виконує завдання і робить для себе якісь відкриття про невідомі раніше факти. Наприклад, запропонуйте дитині передати образ головного героя твору за допомогою малюнку, музики, невеличкого відео, знятого самостійно, або навіть спробувати скласти вірш чи власну пісню. І от дивина! Виявляється, що можна не тільки краще зрозуміти тему, а ще й розкрити себе як митця! Такий підхід розвиватиме творчі навички школяра та розкриватиме його потенційні таланти. А ще цей прийом сприятиме тому, що діти пишатимуться собою і не втрачатимуть бажання вчитися. 

Диференційоване навчання

Давайте дітям завдання різного рівня складності. Виконуючи спочатку прості, а потім усе складніші завдання, учні відчцватимуть, що можуть перемогти, адже поступово виходить! Тобто учень працює над завданням, яке може виконати. Завдяки диференційованому навчанню найкмітливіші діти отримають шанс продемонструвати свою ерудованість, учні із середньою успішністю можуть виділитися своїм творчим підходом, а школярі із низькою успішністю отримають задоволення від виконаного завдання та навіть можуть поставити перед собою нову мету. 

Право на вибір

Іноді давайте дітям можливість самостійно обирати завдання. Зміст вправ має бути схожим, а учні мають обрати обсяг та складність виконання, індивідуальну роботу чи працювати у парах/групах. Також можна запропонувати дітям обирати, як саме вони будуть виконувати вправи: самостійно, чи з підказками вчителя. Така модель успіху формує у дітей уміння адекватно оцінювати власні здібності.

Проводьте іструктажі

Щоразу перед виконанням складних завдань проводьте невеликі інструктажі-поради. Це допоможе дітям зменшити кількість помилок у процесі роботи, чи взагалі їх уникнути. У цілому такий підхід збільшує ймовірність правильного виконання вправи. Ви можете сказати щось на кшталт: «Скоріш за все, вам потрібно розпочати роботу з...» або «Виконуючи завдання, не забудьте про...».

Педагогічне навіювання

Активувати бажання дітей виконувати завдання допоможе педагогічне навіювання. Цей прийом краще використовувати у молодших класах. Суть полягає у тому, що вчитель надихає учнів на виконання конкретних дій («Цікаво, що ж ви цього разу вигадаєте?»). Діти бачать, що вчитель дійсно зацікавлений у їхніх діях, а отже – прагнуть продемонструвати свої вміння. 

Емоційне заохочення до навчання

Прийом доволі простий, але дуже ефективний. Часто вчителі надто зосереджені на робочих моментах, через що забувають про те, що мають надто серйозний вигляд. Пам'ятайте, що учнів може заохотити вчитися проста усмішка чи ласкавий погляд, які без слів дають дитині зрозуміти контекст: я в тебе вірю; у тебе все вийде, не бійся; я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті. Так учитель показує свою відкритість та повагу до учнів.

Не варто забувати, що учні тягнуться до знань тоді, коли керується здоровими мотивами та цікавістю – це дозволяє повірити у свій успіх. М'яка інтонація та словесні підбадьорювання, мелодійність мовлення та доброзичлива міміка створюють позитивний психологічний фон у класі, а це допомагає дітям легше впоратись із поставленими завданнями. 

Дозвольте дітям повірити у те, що вони можуть легко впоратися із будь-яким завданням, і вони точно це зроблять!

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal

Навчаємо дітей думати самостійно.

Практичні поради для розвитку мислення дитини.

У сучасному світі цінуються фахівці, здатні генерувати креативні ідеї, шукати альтернативні погляди на різні ситуації та вміти аргументовано доводити свою думку. І що раніше дитина почне прокачувати ці навички, то більше шансів досягти успіху матиме. 

Учителі мають важливу місію – допомогти дітям навчитися висловлювати власні думки і застосовувати отримані знання на практиці. Як зробити це просто та ефективно? Ми підготували добірку практичних прийомів і порад, які допоможуть дітям розвивати вміння думати самостійно.

Що сприятиме розвитку мислення дитини?

1. Уповільнений темп опитування. Коли ви ставите запитання класу, зачекайте 5–7 секунд, перш ніж дати слово комусь із учнів. У перші кілька секунд піднімають руки найактивніші, але якщо хоч трохи зачекаєте, побачите більшу кількість бажаючих відповісти. Це пов'язано з тим, що деяким дітям потрібно більше часу на роздуми. І це нормально!

Приклади запитань, які дозволять розговорити дітей: 

• Які у вас є ідеї стосовно...?
• Як ви вважаєте, чому так відбувається?
• Як би ви вирішили цю проблему?
• Як ви гадаєте, де ми можемо знайти більше інформації для вирішення цієї проблеми?
• Спробуймо подумати над тим, як розвиватимуться події.
• Подумаймо про всі можливі варіанти вирішення проблеми.

2. Учні не мають боятися, що за власні ідеї чи гіпотези їх висміюватимуть! Навіть навпаки – їхнє нешаблонне мислення має активно розвиватись. Учителі можуть сказати щось на кшталт «Це цікаво. Скажи, будь ласка, чому ти так думаєш?». Навіть якщо думка дещо дивна та незвична.

3. Усебічне вивчення теми. Як правило, дітям складно аргументовано доводити свою точку зору через брак знань у тій чи іншій темі. Деякі з неврахованих деталей можуть легко спростувати слабкі аргументи, тож для дискусій потрібно «озброїтися» фактами.

4. Практичний прийом «Пустотливий двійник». Учитель домовляється з дітьми про те, що вони повторюватимуть за ним усі жести, крім одного. Кожен учень до початку гри має обрати рух, який виконуватиме інакше (наприклад, коли учитель стрибає, дитина присідає). Той, хто помилиться, вибуває з гри. 

Коли вправа стане надто простою, можна збільшити кількість жестів, які діти не мають повторювати за вчителем. Складність завдання полягає в тому, що не лише педагог, а й інші діти можуть збити з пантелику учня.

5. Вправа «Відображення у дзеркалі». У цій вправі діти повторюють жести ведучого так, як би це робив «двійник» у дзеркалі: вчитель піднімає праву руку, учень – ліву. Хто помиляється – вибуває з гри. Перемогти непросто, хоч завдання здається і легким. 

Як ускладнити вправу? Потрібно змінити співвідношення рухів, що повністю копіюються, та тих, що потрібно подумки коригувати. Наприклад, 3:1 – присіли, встали, привстали навшпиньки, підняли ліву руку (вчитель – праву). Найскладніше співвідношення рухів – 2:1 або 1:1.

6. Аналіз фільмів та книг. Педагоги можуть обрати дітям для аналізу фільм/мультфільм чи книгу, які якраз активно обговорює спільнота. Учні мають вдома опрацювати завдання (прочитати книгу чи переглянути відео) і намалювати невеличку таблицю з колонками «що сподобалось» та «що не зачепило». У кожній із колонок потрібно вписати свою думку. Далі клас аргументовано обговорює побачене/почуте і визначає, які з думок збігаються, а які – унікальні.

7. Вправа «Аргументи і спростування». Учитель називає будь-яке твердження, а діти мають назвати якомога більше аргументів чи спростувань стосовно нього. Можна наводити приклади з життя. Приклади тверджень: читати корисно, тому що…; сваритися погано, тому що…; краще мати багато друзів, ніж мало…; краще тримати вдома собаку, ніж кота; добре завжди перемагати; дорослі завжди мають рацію; дивитися телевізор – шкідливо і т.д. 
Діти мають бути дуже уважними, оскільки деякі із тверджень лише на перший погляд можуть сприйматися як аксіома. 

А які вправи виконують ваші учні, щоб не боятися виражати свою думку?

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal

Чому важливо розвивати емоційний інтелект і емпатію.

Емоційний інтелект як чинник формування успішної особистості, його складові та онлайн-діагностика EQ за допомогою теста Гоуфмана.

Успіх учителя визначається успішністю його учнів. Кого, як правило, вважають успішним учнем? У першу чергу, того, хто показує кращі результати в навчанні, перемагає в олімпіадах, бере участь у проектах, має здобутки в Малій академії наук та ін. Такий учень вважається одним з найрозумніших, відповідно, успішним.

Однак, чи можна говорити про те, що у дорослому житті найрозумніші є найуспішнішими? Ймовірно, ні! Мабуть, і серед ваших знайомих є такі, хто маючи виняткові розумові здібності, залишаються невдахами. Чому?

Ймовірніше, успішною можна назвати ту особистість, яка, крім високого рівня інтелектуального розвитку, має додаткові здібності: швидко знаходить спільну мову з оточуючими, легко пристосовується до зміни зовнішніх обставин, уміє контролювати власні емоції, відчувати емоційний стан інших та скеровувати свою поведінку відповідно до цього. Отже, для того, щоб стати успішним, бути лише розумним замало!

Що таке емоційний інтелект: у чому відмінність ЕQ від IQ

Розумна людина – та, яка є інтелектуально розвиненою. Загальновідомо, що рівень інтелектуального розвитку можна визначити кількісно за допомогою спеціального коефіцієнту – IQ. Саме за цим показником тривалий час діагностувала профпридатність потенційних працівників більшість успішних компаній. Однак, з часом виявилось, що цей показник не є визначальним!

За даними численних досліджень, ступінь розумових здібностей людини, який вимірюється тестами на IQ, лише на 20% визначає успішність особистості. При цьому 80% – рівень розвитку емоційного інтелекту (кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта – EQ).

Отже, емоційний інтелект – розуміння власних емоцій та розпізнавання емоційного стану оточуючих. Люди з високим рівнем EQ можуть ефективно керувати своєю емоційною сферою, тому вони легше адаптуються в суспільстві, швидше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.

Як визначити рівень власного емоційного інтелекту

На сьогодні існує низка методик, за допомогою яких можна обчислити EQ. Одна з найбільш популярних – методика Д. Гоуфмана, вона передбачає тестування за 10 питаннями, кожне з яких сформульоване таким чином, що дозволяє діагностувати когнітивні здібності, адаптивність, рівень самооцінки, ініціативність та оптимізм особистості.

Пройти тестування на визначення EQ за методикою Гоуфмана можна онлайн (мова – російська).

Емпатія як складова емоційного інтелекту

Існує декілька підходів до визначення складових емоційного інтелекту. Так, відповідно до теорії Гоулмана, можна виділити такі компоненти.

• Самопізнання: здатність ідентифікувати власні емоції та мотивацію при прийнятті рішення, оцінювати власні сильні та слабкі сторони, визначати свої приорітети та життєві цінності.
• Саморегуляція: вміння контролювати власні емоції та стримувати імпульси.
• Соціальні навички: вміння швидко знаходити спільну мову з оточуючими, легко пристосовуватись до обставин, що змінюються.
• Емпатія: здатність розуміти та відчувати емоційні стани інших людей, співпереживати і відповідно до цього скеровувати власну поведінку.

Розвиток емоційного інтелекту в цілому й  емпатії, як однієї з його складових, надзвичайно важливо здійснювати під час навчально-виховного процесу. Це дозволить навчити учнів знаходити спільну мову з однокласниками, розуміти емоції один одного та навчитися співпереживати. Усе це, в свою чергу, убезпечить усіх учасників навчального процесу від однієї з поширених шкільних проблем – булінгу.

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal

Дитина-лідер: як допомогти розкрити потенціал.

Практичні поради про те, як визначити лідера у класі та спрямувати його діяльність у позитивне русло.

У кожному класі є учні, які користуються популярністю та мають неабиякий авторитет серед однокласників. Вони дуже активні та можуть впливати на поведінку усього колективу. Хто ж вони? Хто ті, що можуть надихнути клас на цікавий позакласний захід або на погану поведінку? Їх називають лідерами. А хто ж вони такі та як із ними порозумітися? Давайте розбиратися.

Ознаки дитини-лідера

1. Упевненість у собі, висока самооцінка, привабливість для інших.

Із таким учнем усі хочуть дружити. Він не просто поводиться впевнено та вірить у власні сили, а наче заряджає своєю енергією оточуючих. Дитина-лідер завжди знаходиться у центрі уваги та має яскраву індивідуальність. Зазвичай більшість школярів намагаються наслідувати такого учня.

2. Здатність себе презентувати, вміння обирати ефективну модель поведінки.

Дитина-лідер вміє себе презентувати, тобто вміє справити таке враження на оточуючих, яке їй потрібно, адже має певний набір моделей поведінки для досягнення мети. При цьому обирає спосіб поведінки, найефективніший саме у цій конкретній ситуації.

3. Уміння повести за собою.

Ще однією ознакою лідера є вміння об’єднати клас (і не тільки) та повести за собою. Лідери вміють переконувати та наводити аргументи. Не дивно, що решті дітей хочеться бути серед тих, з ким такий учень товаришує, тому вони підтримують кожну його ініціативу.

4. Уміння ефективно комунікувати.

Дитину з лідерськими якостями вирізняє вміння знаходити спільну мову з однолітками. Вона не обов'язково може порозумітися з вчителем, але вміє знайти підхід до того, хто її цікавить. Зазвичай лідеру властивий високий рівень емпатії та емоціного інтелекту, що дозволяє йти до мети, якою б вона не була: перемога у брейн-рингу чи погіршення дисципліни під час уроку.

5. Чітке усвідомлення своєї мети та цілеспрямованість.

Дитина з лідерськими рисами характеру добре знає, чого хоче, та має сміливість йти до мети. Будь то перемога у брейн-рингу чи погіршення дисципліни під час уроку.

Позитивний та негативний лідерський вплив

Ні для кого не є секретом, що вплив лідера у класі, особливо у середній та старшій школі, не завжди позитивний. Погодьтеся, добре, коли учень надихає однокласників вивчати іноземну мову чи займатися спортом, але буває так, що він підбурює школярів до різноманітних порушень дисципліни.

Що ж об’єднує учнів-лідерів? Звісно, прагнення до визнання та самореалізації. Так, дитина може порушувати дисципліну та підбурювати інших зривати уроки і спізнюватися. Але, як це не дивно, вона керується такими самими мотивами, як і той учень чи учениця, хто заохочує власним прикладом до занять спортом. Дитина-лідер – яскрава особистість, тож і спосіб самовираження має яскравий.

Щоб допомогти учню, який справляє негативний вплив на увесь клас, потрібно пам’ятати, що для самореалізації можна обрати не тільки шлях бунту. До речі, якщо у класі є проблеми з дисципліною, придивіться, можливо, лідер класу виражає протест, а інші учні просто його підтримують. Повертаючись до самореалізації та лідерства, поцікавтеся, чого насправді від життя хоче буремний лідер. Запропонуйте альтернативу його впливу на найближче оточення.Можливо,  учень робить усе, щоб відчути свою авторитетність та непересічність.

Типи лідерства

У психології є чимало типологій лідерів та лідерства. Але їх можна об’єднати за трьома напрямами. Давайте розглянемо, які ж існують типи лідерів та лідерства.

1. Ділове лідерство. Розглядаючи цей тип лідерства серед школярства, зауважимо, що воно виявляється на рівні спільних цілей та досягнень. Лідером у такій взаємодії може стати учень, який має найкращі організаторські здібності, дисциплінованість та компетентність у важливих питаннях.

2. Емоційне лідерство. Ґрунтується симпатіях учнів та визначається характером їхнього міжособистісного спілкування. Лідером стає той, хто має ораторські здібності, вміє об’єднати та надихнути ідеєю однокласників. Зазвичай лідерами такого типу стають найпопулярніші учні та учениці у класі чи школі.

3. Ситуативне лідерство. Воно може виявлятися і при діловому, і при емоційному типах лідерства. Ситуативний лідер може повести за собою клас лише у певній ситуації чи за певних обставин. Наприклад, коли більшість однокласників розгубилися та не знають, як вчитинити.

Як спрямувати лідера в позитивне русло та допомогти йому стати ефективним

З’ясуйте, що мотивує лідера і формує ставлення до нього усього колективу.  Щоб розуміти, як допомогти дитині, потрібно оцінити ситуацію. Для цього однієї бесіди недостатньо. Потрібно спостерігати деякий час ситуацію у динаміці: які моделі поведінки і в яких випадках дитина застосовує та як на це реагують інші учні. Важливо визначити, що є найдієвішим засобом впливу на колектив, хто та чому підтримує ініціативи лідера. Усунути негатив, якщо він є. Запросити до бесіди шкільного психолога та поспілкуватися з батьками.

Налагодьте доброзичливі стосунки з учнем-лідером. Зважаючи на те, що він любить та вміє організовувати колективну діяльність, дайте йому доручення об'єднати клас для спільної справи. Важливо, щоб учень бачив у вас друга. Тоді й увесь клас ставитиметься до вас як до однодумця. Дайте активному учню поле для вираження його організаторських здібностей та реалізації цілеспрямованості. А допоможе вам повага до дитини та дипломатичність у спілкуванні з нею.

Приділяти увагу всім лідерам у класі. Може так статися, що у класі не один лідер, а декілька. Вони можуть конкурувати чи навіть конфліктувати. Щоб уникнути загострення ситуації, потрібно приділяти увагу кожному учню-лідеру. Для того, щоб їх згуртувати, дайте відповідальні завдання, враховуючи персональні здібності кожного з них. Задійте всіх лідерів класу в проектній діяльності, де кожен лідер очолить групу та відповідатиме за певний етап виконання роботи. Поясніть активним учням, що лідерство – це, у першу чергу, відповідальність.

Місія вчителя – не тільки формувати в дітей знання із свого предмета, а й навчити їх взаємодіяти з навколишнім світом. Допоможіть дітям із лідерськими здібностями навчитися їх ефективно застосовувати. Ті, хто сьогодні навчаються в школі, завтра стануть дорослими. А допомогти їм стати успішними потрібно вже сьогодні.

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal

Як поводитися вчителю у конфліктній ситуації.

Практичні та теоретичні поради щодо правильної поведінки вчителя у конфліктних ситуаціях

Школа – це осередок постійної взаємодії між людьми, майданчик, де педагоги виховують дітей, збагачуючи їх новими знаннями. Тут постійно вирують емоції! І, на жаль, вони не завжди позитивні. А якщо додати сюди неабияку суспільну напруженість? Тож виходить, що все частіше ми чуємо страхітливі новини про булінг, конфлікти та навіть фізичне насильство у закладах освіти.

Тема конфліктів у школі не є новою. Їхньою жертвою може стати будь-хто, часто і сам учитель. Тож варто знати все про механізми вирішення конфліктних ситуацій та мати в своєму арсеналі заходи, які допоможуть уникнути непорозуміння. Крім того, від обізнаності вчителя, його морального авторитету в шкільній спільноті залежить формування світогляду дітей.

Головна проблема – відсутність порозуміння

Цькування та конфлікти як явище формуються у певній спільноті – дисфункціональній групі. Тут завжди є жертва, агресор та інші особи, які спостерігають за конфліктом. І часто саме останні, навіть несвідомо, підтримують існування булінгу, який є видовищем для спостерігачів. Для того, щоб така група перетворилася на міцний та дружний колектив, необхідно шукати у її членів спільні локальні інтереси, які б змогли об’єднати колектив.

Треба встановлювати контакт із дітьми, які демонструють хоча б мінімальні прояви агресивної поведінки. Для цього можна використовувати навіть незначний привід для налагодження діалогу. Це може бути будь-яке запитання у коридорі, їдальні чи на подвір’ї (наприклад, про улюбленого футболіста, хобі тощо). Учні дуже чутливо реагують на повагу та зацікавленість від старших, а особливо – вчителів.

Незважаючи на обставини та «історію взаємин» з учасниками конфлікту, саме педагог має швидко локалізувати і нейтралізувати проблему. Якщо виникла кризова ситуація, вчитель має усвідомлювати:

• Професійну відповідальність за її коректне вирішення. Учасники конфлікту мають усвідомити недопустимість існування таких ситуацій чи булінгу.
• Значимість власної ініціативи у вирішенні конфліктної ситуації, визнання важливості інтересів та почуттів дитини, адже вони ще продовжують формуватися.
• Факт, що сприйняття дитиною конфлікту і його причин може не збігатися з думкою педагога. Вчителю може бути нелегко зрозуміти глибину переживань дитини, а учню – взяти під контроль свої емоції чи визнати необхідність вирішення проблеми.
• Значно легше запобігти виникненню конфлікту, ніж успішно його вирішити.

Усі зусилля – на запобігання проявам насильства

Школа – це осередок постійної взаємодії між представниками різних вікових груп. Існують ситуації, коли вчитель може стати свідком конфлікту, і навіть його учасником. У таких випадках педагог має усвідомлювати не лише необхідність швидкого вирішення проблемної ситуації, але й пам’ятати, що захисту потребує і він сам.

Діалог та взаємоповага. Повага – це один із головних інструментів запобігання конфліктам. І якщо з’являються проблеми, треба боротися не з людиною, а з ситуацією. Необхідно знайти справжні причини конфлікту, бо визнання проблеми – це один із найголовніших кроків до її вирішення. Крім того, необхідно зрозуміти негативну мотивацію дитини, що спонукала її вчинити погано. Якщо вчитель не відчуває у собі достатніх сил для порозуміння з учнем – не варто соромитися цього. Краще звернутися по допомогу до психолога.  

Неприйняття дискримінації. Кажуть, що думка – найшвидша річ у світі. Тобто позитивне сприйняття людей, які оточують нас, може спонукати до реального порозуміння та спільної роботи задля унеможливлення виникнення конфліктів. У кожного члена шкільної спільноти має сформуватися переконання в абсолютній неприйнятності будь-яких проявів булінгу та дискримінації у школі та суспільстві.

Чіткі «правила гри». Можна сформулювати (усно, а краще – письмово) сукупність правил поведінки і спілкування у навчальному закладі. Зверніть увагу на те, що такі норми мають давати відповіді на запитання «Як треба діяти?». Адже категоричні формулювання на кшталт «Цього не треба робити!» розвивають саме негативну мотивацію. Також створені правила мають бути максимально простими, чіткими та однозначними.

Усвідомлення невідворотності відповідальності. Необхідно розуміти, що сам феномен існування булінгу та конфліктів у школі – це надзвичайно серйозне і загрозливе явище. Адже увесь сформований за шкільною партою негатив можна перенести й у доросле життя, стосунки у сім’ї та колективі. Тому варто одразу домовитися про те, що, оскільки такі явища неприйнятні, то й їх ігнорування чи замовчування неприпустиме. Не можна залишати без реакції жодного випадку булінгу чи образ. Діти мають зрозуміти, що реакція на протиправні дії буде негайною, а відповідальність – серйозною. Необхідно пояснити школярам, що інформування про такі явища – це життєва необхідність.

Відеоспостереження. Відеозйомка може допомогти розібратися у проблемній ситуації та захистити права ображеного у суді. Крім того, вона діє на психологічному рівні: розуміння того, що порушення буде задокументовано, зупинить можливих ініціаторів булінгу чи конфліктів. Зверніть увагу на те, що для встановлення обладнання та здійснення відеоспостереження необхідно отримати згоду всіх учасників навчального процесу.

Як діяти, якщо конфлікт відбувся

Кожну конфліктну ситуацію варто намагатися вирішити мирним шляхом та без психологічного тиску на можливих винуватців. Бо такі проблеми є свого роду етапом у відносинах між членами колективу. Головне – відійти від формулювання «Хто правий?», адже воно стимулює активізацію захисних механізмів, які можуть перетворити звичайне непорозуміння на глобальний конфлікт. Тож краще сформулювати запитання таким чином: «Як найкраще вирішити цю ситуацію?».

Якщо виникла конфліктна ситуація з учнем, варто діяти за правилом «ніхто не правий, і ніхто не винен». Навіть у ситуаціях, коли провина дитини очевидна, не варто перекладати усю відповідальність на неї чи її батьків. Педагог має зрозуміти природу негативної мотивації учня, а після цього – відшукати механізми вирішення неприємної ситуації. Дисциплінарні заходи варто спрямовувати на виховання порушника, а не на його покарання чи осуд. А якщо догана та зауваження все ж мають місце – їх треба адресувати не конкретній дитині, а негативному вчинку загалом.

Не варто забувати і про роль педагогічного колективу та учительського співтовариства. Її виразником може бути моральна підтримка, психологічна та методична допомога, а у найбільш кризові моменти – флешмоби та акції протесту вчителів. Саме завдяки їм можна активізувати інший механізм захисту прав учителів – суспільний резонанс та розголос у ЗМІ.  

Закон – головна зброя вчителя

Варто пам’ятати, що одним із головних механізмів захисту прав учителя є чинне законодавство. Саме воно регламентує права та обов’язки всіх учасників навчального процесу. Зверніть увагу на той  факт, що з 19 січня 2019 року набули чинності зміни до законодавчих актів щодо протидії булінгу.

Булінг є адміністративним правопорушенням та тягне за собою накладення штрафу (від 850 до 3400 гривень залежно від обставин та повторюваності) чи виконання громадських робіт терміном від 20 до 60 годин. Крім того, за вчинення правопорушення малолітніми чи неповнолітніми особами відповідальність будуть нести батьки або особи, які їх замінюють. Якщо керівник закладу освіти буде замовчувати чи не повідомить уповноваженим органам Національної поліції про випадки булінгу, йому загрожує штраф від 850 до 1700 гривень або виправні роботи терміном до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітної платні.

У Законі України «Про освіту» прописано права та обов’язки учасників навчального процесу, регламентовано їхні дії щодо протидії булінгу в школі. Зверніть увагу: потрібні відомості можна знайти у таких статтях закону:

• 25 – Права і обов’язки засновника закладу освіти;
• 26 – Керівник закладу освіти;
• 30 – Прозорість та інформаційна відкритість закладу освіти;
• 53 – Права та обов’язки здобувачів освіти;
• 54 – Права та обов’язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу;
• 55 – Права та обов’язки батьків здобувачів освіти;
• 64 – Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки;
• 65 – Повноваження державних органів, до сфери управління яких належать заклади освіти;
• 66 – Повноваження органів місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
• 71 – Громадський нагляд (контроль) у сфері освіти;
• 73 – Інститут освітнього омбудсмена;
• 76 – Психологічна служба та соціально-педагогічний патронаж у системі освіти.

Якщо ви знаєте права та обов’язки учасників навчального процесу, розумієте, якими є повноваження та можливості державних органів і структур, ви зможете захистити себе та оточуючих.

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal

Як працювати з гіперактивними учнями?

Поради для вчителів гіперактивних учнів.

«Вони абсолютно некеровані», «За ними неможливо встежити», «Такі непосидючі, ніколи не завершують розпочату справу!» ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– саме так говорять про дітей, які не можуть зосередитися на поясненнях вчителя, довго втримати увагу на завданні та спокійно відсидіти весь урок. Дуже довго таких учнів намагалися карати, виправляти, навіть не помічати, але все марно… І не дивно, адже така поведінка часто не має нічого спільного з поганим вихованням чи темпераментом, вірогідно, дитина має розлади з дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ).

Цей синдром має три основних симптома:

• Неуважність чи неспроможність сконцентруватися на тій чи іншій діяльності.
• Гіперактивність ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– надмірна рухомість.
• Імпульсивність.

Ці симптоми помітно впливають на рівень успішності дитини у навчанні. Якщо такі учні не отримуватимуть достатньо уваги, то підсумок передбачуваний ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– відсутність необхідних знань та, як наслідок, погані оцінки.

Проте працювати з дітьми, що мають діагноз РДУГ, цілком можливо, потрібно лише враховувати деякі особливості їхньої поведінки. І ви побачите, що насправді впоратися з гіперактивними дітьми не так вже й складно!

Поради для проведення уроків

1. Індивідуальний підхід

Будувати роботу з гіперактивною дитиною необхідно на засадах особистісного підходу: звичайний режим їй не підійде. І головне ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– учень завжди має бути в полі вашого зору. Посадіть його ближче до себе, найкраще ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– за першу парту перед столом чи у середньому ряді. Якщо учень буде сидіти за останньою партою, то у вас фактично не буде шансів втримати його увагу.

Пам’ятайте, що гіперактивному школяреві дуже важко постійно сидіти, тому дозволяйте йому періодично вставати та ходити класом. А щоб він не нудився, спрямуйте його енергію у корисне русло, наприклад, попросіть вимити дошку чи роздати зошити. Це також допоможе дитині відчувати себе корисною.

А ще ви можете ввести регулярні фізкультурні п’ятихвилинки, що буде корисно для всіх без винятку учнів! Перерви на фізичні вправи дуже важливі. Гіперактивні діти зможуть позбутися надлишку енергії та приступити до роботи. Діти можуть стрибати, нахилятися, присідати. Головне, менше статичності! Що вже й казати: уроки фізкультури для гіперактивних учнів завжди улюблені.

2. Побудова навчального процесу

Діти з розладами дефіциту уваги та гіперактивністю такі ж розумні, як і інші, просто їм складніше дається навчальний матеріал. Тож допоможіть учню: використовуйте під час уроку елементи змагання чи гри, та не забувайте хвалити за успіхи.

Не треба давати дитині з синдромом РДУГ об’ємні завдання, краще розділіть їх на декілька невеликих частин. При цьому чітко дуже стисло окресліть умови виконання. Контролюйте роботу над кожною частиною завдання, але не будьте занадто суворі. Треба вивчити складну тему? В такому разі перед початком проведіть фізкультурну п’ятихвилинку.

Навіть привернути увагу такого учня не так вже й просто. Деякі педагоги використовують для цього сигнали, наприклад, невеличкі дзвіночки. І обов’язково встановіть зоровий контакт.

За можливості створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина зможе проявити свої сильні сторони та навіть стати експертом. Це буде чудовим стимулом та позитивно вплине на самооцінку школяра.

3. Робота з негативними емоціями

Діти з розладами дефіциту уваги та гіперактивністю дуже імпульсивні, тому часто діють необдумано. Вони можуть бешкетувати, не маючи при цьому на меті нічого поганого. Проте кричати, погрожувати, карати – марно, цим ви нічого не досягнете. Краще не помічати негативних моментів, зосереджуючись лише на позитивних. Звісно ж, мова йде про незначні порушення. Але навіть якщо дитина поводить себе агресивно, вчитель має зберігати витримку та спокійно пояснити, чому так чинити не можна.

При цьому не використовуйте під час пояснень виразів на кшталт «поводь себе відповідним чином» – дитина і так вважає, що все нормально, тому не зрозуміє, що ви від неї хочете. Тому кажіть, що, наприклад, штовхати дівчаток не можна, бо це образливо, неприємно та, зрештою, боляче.

Як ще допомогти?

Психіатри твердять, що дуже часто з роками прояви симптомів розладів з дефіцитом уваги та гіперактивністю значно зменшуються. Наприклад, у 15 років учень матиме значно менше проблем, ніж у 7. Але це не означає що потрібно просто чекати та сподіватися, що все якось закінчиться. Завжди можна допомогти! Так, навчатися гіперактивним дітям буває складно, але це не означає, що вони не можуть стати експертами у чомусь іншому! Наприклад, спеціалісти рекомендують такі види діяльності для дітей з РДУГ як:

• бойові мистецтва – заняття потребують багато енергії, а до того ж допомагають розвивати самодисципліну;
• велосипед та пробіжки – діти люблять бути на вулиці, але при гіперактивності просто гуляти не цікаво, а от кататися на велосипеді чи бігати – це зовсім інше;
• заняття музикою – гра на будь-якому музичному інструменті розвиває одночасно обидві півкулі мозку, а якщо дитина входитиме до складу хору чи оркестру, то ще й навчиться працювати в команді;
• плавання – цей вид спорту взагалі творить дива, наприклад, олімпійській чемпіон Майкл Фелпс, також з дитинства має діагноз РДУГ, але плавання допомогло йому опанувати себе;
• театральні гуртки – тут буде і самодисципліна (заучування реплік та репетиції), і одночасно можливість вивільнити емоції.

Тож якщо хочете допомогти дитині, порадьте її батькам знайти відповідні гуртки та віддати на них дитину. Результат буде просто блискавичним!

Дітей, що мають розлади дефіциту уваги з гіперактивністю, не варто лякатися. Навчати їх не так вже й складно, головне ­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­– підійти до проблеми з розумінням.

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal

Вчитель-Фенікс: емоційне вигорання та відновлення.

Розмова з психологом про емоційне виснаження вчителя та способи його подолання.

Психологічне виснаження є супутником учительської праці, адже щоденно доводиться переживати психоемоційні потрясіння. Уміння вчасно зупинитися та відновитися – запорука здоров'я, успішної реалізації в професії та щастя.

Чи є універсальні ознаки емоційного виснаження вчителя. Коли варто бити тривогу?

Основна ознака емоційного виснаження, вигорання і вчителя, і мами, і будь-кого, хто працює з дітьми – це роздратування на школярів. А похідними є втома, небажання йти на роботу, відчуття безглуздості самого процесу вчителювання, механічність викладання.  

Дехто з учителів в такому випадку починає нервувати, кричати на учнів, зриватися. Діти відчувають за цим приховану слабкість і… ні, не жаліють вчителя. Швидше навпаки – демонструють свою вищість тим, що можуть керувати. Ось учень просто питає: «А що, точно треба переписувати домашку з дошки?», і вчитель, який знаходиться в стані емоційного вигорання, у відповідь починає кричати:

Ти що,не розумієш, коли тобі сто разів повторюють? Не мий вуха компотом!

Інша реакція «вигорілого» вчителя – це наплювательське ставлення до предмету. Ось він стоїть біля дошки, десять хвилин неголосно розповідає щось за темою, дав завдання та з нетерпінням чекає завершення цього нудного і виснажливого уроку. Діти теж борються з нудьгою, хто як може: у класі шум, хтось перекидається записками, хтось грається на телефоні, проситься вийти. Потім учні мстяться вчителю за вкрадений у них час тим, що не вчать його предмет, а вчитель тим, що ставить їм низькі оцінки.

Коли бити тривогу? Чим раніше, тим краще. Як тільки ви помітили, що спілкування з дітьми викликає бажання сперечатися з ними, варто зупинитися, усвідомити свої реакції та дати собі можливість відпочити. А якщо такої можливості немає, варто поговорити зі шкільним психологом.

Чи часто вчителі звертаються по допомогу?

Вчителі звертаються до шкільного психолога ледь не в останню чергу. Тобто дуже рідко. Якщо заходять до психолога, то виключно обговорити проблем дітей, які поводяться неналежним чином.

У мене проблеми, я починаю ненавидіти цих дітей, хоча ще півроку тому любила їх.

Здається, що визнати цю фразу – це те ж саме, що визнати свою некомпетентність, більше того, свою профнепридатність. Саме тому вчитель буде, стиснувши зуби, виконувати свій обов’язок, не дасть попуску ні собі, ані дітям, зіпсує своє здоров’я, але примусить учнів пройти курс до кінця.

А на канікулах приходитиме до школи писати звіти, заповнювати різні папери та відчуватиме, що діти, адміністрація, держава винні, винні по гроб життя. І ніщо йому не компенсує втраченого. Хіба повага («вчителька моя, зоре світова»), а у наш час знищених авторитетів та постмодерної варіативності – це рідкісна чеснота.

Виснаження є, що робити? Конкретні вправи, аутотренінги?

Перша ознака виснаження – це втрата творчого потенціалу та банальна втома. Тут варто добре виспатися, подивитися хороший фільм, погуляти на самоті на природі, випити келишок вина, зустрітися з друзями і посміятися у своє задоволення, потанцювати, почитати книжку, провести романтичний вечір з коханою людиною – одним словом, відчувати себе.

Напишіть список з 25 справ, які ви любите робити чи колись робили і були задоволені від процесу. Потім час від часу переглядайте цей список та домовтесь із собою, що раз на тиждень ви робите одну-дві справи зі списку.

Дуже допомагає справитися з виснаженням, поганим настроєм арт-терапія. Це спосіб, який не має протипоказань та підходить кожному.

• Малюйте (наприклад, свій страх, а потім переробити його у щось веселе і добре; або карикатури на шкільні ситуації чи просто щось красиве – квіти, натюрморт, пейзаж з картинки чи з натури).
• Співайте, танцюйте або пишіть щоденник чи оповідання.
• Займайтесь спортом (відповідно до принципу «бийся або біжи»). З ним можна нейтралізувати адреналін, покращити фізичний стан та у результаті психічний хоча б завдяки відчуттю переможця.

Звісно, і сім’я – це потужний чинник. Добре, коли вчителя підтримують його рідні та близькі. Чудово, коли чоловік каже, що ти найкраща у світі, коли дома вчитель може розслабитися і побути маленькою дівчинкою, коли діти самостійні та можуть підмінити у домашніх клопотах.

Але коли вчитель відчуває, що просто силує себе ходити на роботу, краще звернутися до психолога. Усвідомлення, що від вчителя не вимагається бути надлюдиною, що він має право бути незадоволеним, ображеним і прямо сказати про це дітям, теж дає полегшення.

Від вчителя не вимагається бути надлюдиною, що він має право бути незадоволеним, ображеним і прямо сказати про це дітям.

Чи сприяє адміністрація школи підтримці психологічного здоров'я вчителя?

Якщо говорити про роль шкільної адміністрації, то вона має бути конструктивною, а не руйнівною для психіки вчителя, як це, на жаль, буває в наших школах. Успішні компанії проводять мотиваційні тренінги, до цього потрібно прагнути.

Розбудова команди (team building), яку часто проводять успішні команди – це спільне проведення часу поза роботою, оплачене керівництвом. Це може бути спільний похід у театр, на пікнік, на природу, екскурсію тощо. Таке приємне спільне проведення часу допомагає зблизити колектив, а у дружному колективі всі підтримують одне одного, мають відчуття однієї команди, там приємна атмосфера, чітко поставлені задачі, підтримка новаторства. Наші школи цього дуже потребують.

А що треба робити, аби запобігти стану виснаження наприкінці семестру (року)?

Для того, щоб запобігти стану виснаження, а потім і вигорання, треба слухати себе. Берегти себе. Дозволити собі взяти лікарняний, а не ходити тиждень з температурою 37,2, завалитися дома спати, а не мити посуд і готувати вечерю. Дозволити собі вільно проявляти свої почуття хоча б дома («я втомлена», «засмучена», «відчуваю себе ні на що не здатною, обійми мене», «я сердита, не чіпай мене зараз»), не забувати поїсти, берегти здоров’я.

Чи потрібні державні програми психологічної підтримки педагогічних працівників?

Зараз система освіти змінюється. Так здається, скоро кредитно-модульна система дійде і до школи. Наприклад, для отримання атестату про закінчення початкової школи учень має навчитися читати, писати, знати таблицю множення, природу, основи історії своєї держави. Вчителя можна буде обирати з будь-якої школи, його лекції можна буде дивитися по інтернету, домашні роботи на перевірку відсилати електронною поштою.

Чи буде в такому випадку актуальною проблема вигорання вчителів? Навряд чи. Буде некомфортне відчуття у зв’язку з конкурентністю.

Але поки у нас немає таких радикальних реформ, держава може допомогти вчителю, збільшивши його заробітну плату, позбавивши його купи звітів та підвищуючи престиж професії з допомогою фільмів (учитель-супергерой), освітніх програм. Є рух у цьому напрямку, і це радує.

Чи є універсальна порада, яка допомогла б не лише зберегти нерви до кінця року, а й після 20 років плідної праці у школі?

Універсальна порада – любити свою професію, любити дітей, ніколи не припиняти вчитися, поважати себе за ту унікальну роль, яку ви відіграєте в суспільстві, берегти себе.

---

Через емоційне чи професійне вигорання надто багато вчителів втратили свій потенціал чи взагалі пішли з освіти. Своєчасна реакція на психологічні негаразди, втому допоможуть пережити навчальний рік з меншими втратами. Слідкуйте за своїм станом, любіть себе та користуйтеся порадами психолога, аби ніколи більше не знати емоційного вигорання та виснаження.

Ми поговорили зі шкільним психологом, вчителем Анастасією Богуславською, яка поділилась своїм баченням проблеми та способами уникнути емоційного виснаження.

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal