Помріємо. Уявіть класну кімнату, тиша, приємна спокійна музика, учні розслаблені із заплющеними очима подумки повторюють певні фрази: я хочу вчитися; я хочу знати; я хочу бути успішним, я йду до перемоги та ін.
Йой, вам смішно? Ні, ні, будь ласочка, не закривайте вкладення!!! Далі буде не менш цікаво! Я вас запевнюю, що декому сподобається і навіть хтось спробує це втілити на уроці. І це буде класно!
Ці фрази дістали назву афірмація.
У сучасному потрактування афірмація — це «позитивно сформульована фраза-твердження, що працює як самонавіювання, щоб змінити звичний образ думок і сформувати те майбутнє, до якого хочеться прийти».
Власне термін не новий. Він був зафіксований ще у відомому словнику Брокгауза й Ефрона (ХІХ ст.), означав позитивне твердження. Активного застосування позитивні твердження, тобто афірмації, набули в практичній діяльності французького фармацевта, лікаря-психолога Еміля Куе (1827–1926), якого вважають автором методу психотерапії, заснованого на самонавіюванні. Куе пропонував хворим пацієнтам щоденно повторювати прості мантроподібні фрази (я вже видужую; я краще почуваюся; я здолаю свою хворобу), змінюючи тим самим сферу несвідомого у хворих, адже ці фрази, повторювані як мантра в стані медитації (не менше 10–15 хвилин щодня) ставали частиною внутрішнього буття людини, спрямовуючи її до бажаної мети (одужання).
У психотерапії афірмацію розглядають як коротку фразу, вербальну формулу, яка за багаторазового повторення закріплює настанову в підсвідомості людини, сприяє поліпшенню її психоемоційного фону і стимулює позитивні зміни в її житті.
З’ясуймо, як діють афірмації в навчанні, зокрема в межах кількох хвилин уроку. Чи так само вони ефективні, як у психотерапії? Для цього з’ясуймо, на досягнення чого ви хочете спрямувати афірмації: створення позитивної атмосфери, відчуття командності, налаштування учнів на навчання та його гарні результати.
Позитивна атмосфера
Ключовими у значеннєвому наповненні поняття афірмація (як коротка фраза, вербальна формула) є такі семантичні компоненти: позитивний стан, позитивні зміни, успішний результат. Тож афірмація найперше стосується нашої емоційної сфери, налаштовуючи її на позитивність.
Тут доречно згадати теорію емоцій Джеймса-Ланге (кінець ХІХ ст.), у якій ідеться про можливість людини керувати внутрішніми почуттями та емоціями: за допомогою дій, що властиві для того чи того почуття, ми можемо породити в собі те саме почуття та емоцію. Тобто проговорювання фрази, яка містить позитивне емоційне навантаження, сприяє появі в нас реальних позитивних емоцій.
— Отже, афірмації на етапі налаштування учнів на урок найперше спрямовані на створення позитивної атмосфери, для цього корисними будуть такі афірмації:
Сьогодні гарний день.
Я радію життю.
У мене гарний настрій.
Командний дух
Психологи вважають: якщо афірмації прогорюють колективно, це сприяє створенню командного духа, відчуття корпоративності, єдності. У психологічно проблемному класі колективне озвучення афірмацій може сприяти нейтралізації психологічного дискомфорту, налаштовуючи учнів на спільність у розв’язанні навчальних задач.
— Отже, друге, на що можна спрямувати афірмації, — це створення командної атмосфери в класі. У такому разі доречно використати такі афірмації:
Я не один, один + один.
Мій клас — мій гурт.
Ми разом — нас багато. І нас не подолати.
Один за всіх — і всі за одного!
Налаштування на навчання та результат
А із цим справа дещо складніша. Адже навчання — це вже сфера раціональної свідомості, це робота мозку, інтелекту, уваги, пам’яті (а в кожного свій потенціал цих ресурсів). І головне — це наявність чи відсутність мотивації до навчання. Якщо вона є в учня, він націлений на отримання, обробляння й переробляння навчальної інформації. Якщо ж ні, то хвилинна, а головне — механічна афірмація навряд чи налаштує його на цей процес.
Тому, якщо ви механічно (тобто формально) впродовж хвилини проговорите з учнями Я хочу вчитися або Я хочу знати, це не стане рівнозначним стимулом для кожного в класі гризти граніт науки й отримувати гарний результат.
Упродовж навчання завданнями афірмацій є створення персональної внутрішньої мотивації до здобуття знань з певного предмета чи предметів, налаштування своєї свідомості на розумову працю (почасти складну й тривалу), потім на результат, а далі — на успішність.
Ці зусилля мають відкладатися на підсвідомому рівні, а цього досягають хоча б 10–15-хвилинним, зосередженим (не механічним!) щоденним повторюванням відповідних фраз, наприклад: я готовий учитися; я можу це вивчити; мені цікавий цей предмет; мені потрібні ці знання; я здолаю цю тему; я зрозумію це правило; я напишу контрольну, бо я це знаю та ін. Таким чином, мозок запам’ятовує цю інформацію як сигнал до її реалізації. Але знов-таки, на це потрібний час і персональні внутрішні зусилля кожного, а не загалу. Тож вам вирішувати, чи варто відводити на такі афірмації дорогоцінні хвилини уроку.
Але варто спробувати… Можливо, комусь з учнів це стане у пригоді у подальшому житті чи хтось з ваших вихованців практикуватиме афірмації вдома. До речі, 10–15 хвилин афірмації — це рекомендації психологів (чи інших спеціалістів, які практикують подібну методику), але, можливо, на уроці афірмації приділити 1–2 хвилини під спокійну, медитативну музику і гарантовано отримати ефект більшої зосередженості та позитивного настрою на роботу.
На використання афірмації у навчальному процесі, важливіший не стільки час, затрачений на проговорювання, а текстова складова. Контенту дійсно слід приділити максимум уваги.
Можливо, слід конкретизувати контент та поставити у відповідність з досяжнішою та реальною метою, наприклад: я з легкістю та задоволенням розв'яжу завдання на цьому уроці (насправді має бути ще щось конкретніше, але забракло фантазії).
Автор: О. О. Маленко, докт. філол. наук, професор ХНПУ імені Г. С. Сковороди, редактор журналу
Використано інтернет-ресурс - Науково-методична література для працівників шкіл, ДНЗ та батьків - видавничої групи "Основа".
Немає коментарів:
Дописати коментар