Особисті кордони як протидія булінгу серед учнів та вчительському вигоранню.

Кілька корисних вправ, які допоможуть учителям та учням визначити межі дозволеного.

Як часто ми бачимо котів, які брикаються, коли їх гладять? Школярів, які віддають комусь свій обід? Учителів, які під час власної перерви не можуть відмовити у проханні школярів чи колег?

Усе це – приклади порушення особистих кордонів. Вони ж є межами й правилами, що встановлюються нами та визначають допустиму поведінку щодо нас, а також характеризують наші дії у відповідь на недопустиму поведінку інших. 

Особисті кордони потрібні учителю, учню та навіть коту. Нагальною ж потреба у встановленні та належному захисті особистих кордонів є саме у вчительській професії, оскільки учні тільки вчаться вибудовувати власні правила взаємодії та нерідко не розуміють, де порушують межі інших.

І все ж, навіщо?

Булінг, професійне вигорання, підвищена тривожність та дратівливість, пасивна або активна агресія, ментальні розлади – все це може бути наслідками порушення вашого особистого простору, а також невміння його захистити.

Уявіть, Марійка знову промовчала, коли Петро тягнув її за косички. І, здавалося б, що тут серйозного? Але саме у дитинстві люди вчаться відчувати свої кордони та захищати їх, практикуючи важливі для подальшого життя навички. Часто діти, які не можуть сказати «Ні» змалечку, дорослішають та не можуть відмовити ні собі, ні іншим. Невміння захищати особисті кордони часто призводить до перебування у аб’юзивних стосунках, які йду пліч-о-пліч із сексуальним, фізичним, економічним або психологічним насиллям.

На жаль, не рідкість, коли й кордони вчителів порушуються школярами. Тому пропонуємо вам разом із дітлахами зробити крок до цієї важливої теми та краще зрозуміти себе, виконавши наші вправи.

Вправа для всіх: «Я – свій супергерой/ супергероїня»

Перший крок до захисту особистих кордонів – це їх розуміння. Немає універсальних «здорових» меж, проте у них усіх є спільна ознака: розуміння, що власні почуття та переконання важливі, до них потрібно дослухатися. Саме тому першим «тривожним дзвіночком» про порушення особистих кордонів є почуття образи, суму, несправедливості тощо. Будь-які негативні емоції у відповідь на дії або поведінку інших – одна з головних ознак вторгнення когось у ваш особистий простір.

Запропонуйте дітям намалювати таблицю у три стовпчики за макетом, або використати ту, яку ми для вас підготували. 

1. Перша колонка – для прикладів дій та поведінки інших, які можуть завдавати незручностей.
2. Друга – для емоцій дітей у відповідь на зазначені дії та можливі винятки з правил (для близьких тощо).
3. Третя – для способів захисту особистих кордонів. 

Перед початком вправи додатково повідомте дітям, що важливо боронити власний простір у правильний спосіб, аби запобігти виникненню конфліктів. Чудовим прикладом слугує техніка «Я-висловлювання», коли про почуття говорять від першої особи. Замість «Ти завжди критикуєш мене» можна сказати «Мені неприємно чути, коли мене критикують». 

Приклади дій або поведінки, які можна використовувати під час вправи зі школярами будь-якого віку: критика, коментарі щодо зовнішнього вигляду, образливі жарти стосовно інших, обійми, особисті запитання (сімейний бюджет тощо), поради, підвищений голос співрозмовника, телефонні розмови тощо.

До того ж, чим доросліше стають діти, тим складніші їх соціальні взаємини. Тож для школярів старшого віку можна запропонувати такі варіанти дій та поведінки: поцілунки, тактильний контакт, емоційна підтримка, плітки про партнерів або вчителів, висловлення заборони у спілкуванні з кимось тощо.

Утім, спершу учням може бути складно визначати власні межі та почуття, особливо якщо подібне не практикується змалечку. Саме тому чудовий спосіб допомогти дітям – поділитися власними особистими кордонами. 

Приклади: 

• вчительський відпочинок під час шкільної перерви, який ніхто не повинен переривати; 
• відсутність обіймів зі школярами та їхніми батьками; 
• розумне розмежування особистого та професійного життя, коли позашкільне життя не обговорюється з учнями тощо. 

Вправа «Розвіюємо міфи»

Запропонована вправа містить низку тверджень: якісь установки дозволяють людям захищати особистий простір, інші – сприяють його порушенню. Запропонуйте дітям уважно проаналізувати вислови у довільному порядку та аргументувати, з якими з них вони погоджуються, а з якими – ні. За бажанням вислови можна роздрукувати та вирізати для того, щоб кожен учень мав наочний приклад та міг віднести установки до таких двох категорій: «правильні/здорові» та «неправильні/нездорові».

Психологічно здорові установки:

1. «Я можу сказати «Ні» без пояснення причин»
   Може здатися, що пояснювати причини відмови – це культурно, проте насправді подібне свідчить про наявність почуття провини. Якщо ви відмовляєте людині у чомусь – на це є причини, тому важливо говорити впевнено, навіть із ноткою категоричності.
2. «Не можна торкатись іншої людини без її згоди, так само як не можна, щоб хтось торкався мене так, як мені не подобається»
   Фізичний простір кожної особи – недоторканний. Так само як існують психологічні особисті кордони, є й сексуальні та фізичні.
3. «Потрібно погоджуватися на прохання тільки якщо я цього хочу, а не через почуття провини або обов’язку»
   Навіть наймолодшому учню необхідно відчувати певний контроль над власним життям, а погоджуючися на прохання без щирого бажання, дитина його втрачає.
4. «Потрібно чути людину, коли вона говорить, особливо якщо це запитання чи прохання»
   Не дивлячися на те, що у проханні можна відмовити, а на запитання не відповідати, для кожної людини важливо, аби її вислухали.
5. «Я розумію різницю між вказівкою вчителя та проханням друга. Учителю я не можу відмовити, якщо це стосується навчання, а другові – можу».
   Особисті кордони не мають нічого спільного із професійною ієрархією. 
6. «Я розумію, що люди не читають моїх думок, тому якщо мені щось не подобається, я маю говорити прямо».
   Доволі часто людям здається, що інші мають розуміти їхнє невдоволення, образу тощо. Звичайно, це не так. Важливо говорити «словами через рот», аби оточення дійсно розуміло ваші потреби та почуття. 
7. «Мої прохання такі ж важливі, як і потреби інших»
   Звичайно, особисті потреби завжди мають бути у пріоритеті, проте потрібно із повагою ставитися і до прохань інших.
8. «Когось «двійка» може довести до сліз, а комусь буде байдуже, і це – нормально».
   Усі люди по-різному реагують на життєві ситуації. 
9. «Люди, які не поважають мої особисті кордони та порушують їх, не є тими особами, з якими я б хотіла/в проводити час».
   Друзі та сім’я  – це важливо, проте коли вас системно ображають, а потреби не поважають, варто переглянути своє коло спілкування.
10. «Усі люди мають різні особисті кордони. Те, що для мене є допустимим, може не бути таким для іншої людини».
    Хтось любить обійматися при зустрічі, а когось тактильний контакт повертає у травматичний досвід фізичного насилля; хтось любить підходити близько до співрозмовника, а для когось це може бути вторгненням у особистий простір – усі ми різні. А для того, щоб усім було комфортно співіснувати, потрібно вміти дослуховуватися до інших.

Психологічно нездорові установки:

1. «Якщо у мене є щось своє (межі), значить, я погана/ий»
   Подейкують, що думати у першу чергу про себе та власний комфорт – егоїстично. Аж ніяк. Наслідуючи це переконання, можна втратити контроль над власним життям, а інші ж користуватимуться цим для власної вигоди.
2. «Я повинна/ен робити все, що хочуть від мене інші»
   Необхідно здорово оцінювати власні внутрішні ресурси та вміти говорити «Ні».
3. «Говорити про власні почуття, особливо негативні, неправильно»
   Говорити про почуття  – чесно та ефективно, це дозволяє побудови гармонійні взаємини. Тримати негативні почуття у собі – означає накопичувати їх, що згодом неодмінно призведе до сварки.
4. «Я відповідальна/ий за інших людей, їхні дії та почуття»
   Почуття та дії кожної людини – її особиста відповідальність. Можна заохотити людину до певних вчинків, або викликати у неї емоції, але діє та відчуває лише вона. Думати інакше означає не вміти відмежовувати власне «Я» від інших.
5. «Люди ставитимуться до мене погано, якщо я скажу «Ні»
   Надто часто люди бояться конфлікту після відмови, а не слова «ні». Проте порушення особистих кордонів – це бомба уповільненої дії, результатом якої завжди є конфлікт. Тому важливо вміти відмовляти до того, як злість за всі не сказані «ні» накопичиться та вибухне у сварці.
6. «Люди прагнуть керувати та маніпулювати мною»
   Той, хто має погано розвинене почуття власного «я», боїться маніпуляцій та контролю від оточення, оскільки не зможе себе захистити. Проте думка, що всі люди діють погано – хибна.
7. «Люди не звертатимуть уваги на мої прохання»
   Просити про допомогу – це нормально, особливо у близької людини. Потрібно бути готовим до відмови, проте не варто завчасно вирішувати за когось.
8. «Якщо близькій людині потрібна допомога, я її виручу, навіть якщо у мене є важливі справи та немає часу, сил тощо».
   Перш ніж надавати допомогу, варто оцінити, чи досі ваші власні потреби, бажання в пріоритеті, а також проаналізувати, чи не нехтуєте ви ними.
9. «Якщо близькій людині погано, я не можу радіти власним успіхам»
   Подібна поведінка свідчить про невміння відмежовувати власне «Я» від інших.
10. «Якщо людина образилася на мене – це тільки моя провина»
    Почуття інших – їхня відповідальність, а у випадку конфліктів частину відповідальності несе кожен.

Комплексний підхід

Уміння категорично говорити «Ні» та розуміти, що особисті межі у кожного різні – неабиякі навички, які ефективніше розвивати комплексно. Уміння захищати особисті кордони та не порушувати простір інших досить тісно пов’язано із упевненістю, самооцінкою, емоційним інтелектом та емпатією.

Використовуючи матеріали з журналу «На Урок», запропонуйте учнів пройти захопливі вправи, які допоможуть розвинути розуміння особистих кордонів:

• Самооцінка учнів: 3 складники успішності
• Вебінар «Особливості розвитку емпатії під час навчального процесу»
• Вебінар «Розвиваємо емоційний інтелект: можливості онлайн-тестів та флеш-карток»
• Як запобігти булінгу? Поради та вправи для розвитку емпатії
• Карта емпатії: вчимося розуміти дітей з особливими потребами

Кінопоказ «Психологічні окуляри»

Запропонуйте школярам перегляд коротких смішних відео та проаналізуйте їх із точки зору особистих кордонів. 

1. Які особисті кордони порушуються?
2. Із чого зрозуміло, що відбувається порушення особистих кордонів?
3. Як їх можна було б захистити?
4. Чи були ви на місці того, чиї особисті кордони порушувалися? Чи були ви тією людиною, яка сама порушувала межі інших? Як ви почувалися у кожному з випадків?

Непрохані обійми, небажане близьке спілкування.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=ls6fHOfQnhQ&feature=emb_title

Настирливе бажання познайомитися та почати спілкування, тоді як інша сторона прагне уникнути тісного контакту.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=3&v=A05n32Bl0aY&feature=emb_title

Небажане спілкування, надто тісна комунікація.

https://www.youtube.com/watch?v=ybIih9eqL_Y&feature=emb_title

Розуміння та захист особистих кордонів, як і будь-яка навичка, потребує постійної практики. І практикуватися треба як учням, так і вчителям. Саме останні транслюють поведінку, яку наслідують школярі. Тож навчання встановленню особистих кордонів у шкільному просторі починається з педагогів, які власним прикладом можуть допомогти школярам краще розуміти свої бажання, пріоритети та відстоювати межі.

Використано інтернет-ресурс - https://naurok.com.ua/journal